796. Мы другие уже...

Мы другие уже... Время нас, не щадя, обокрало.
Ни закатов багряных, ни встреч, да и радости мало.
Не взлетаем, счастливыми, ввысь солнцеликими днями –
Пахнет горечью память-полынь, смех рассыпав степями.

Только звон колокольчиков носит порывистый ветер,
Еле слышный, хрустальный такой, – всех милее на свете.
Да черешнями спелыми падают щедро в ладони
Промелькнувшие дни без тебя, где так холодно... Помни!

08.04.2020

кн"Давай...",  кн."Авт.пер.3",  ус


-----


Авторський переклад:

          МИ ВЖЕ ІНШІ ТЕПЕР...

Ми вже інші тепер... Обікрав час лихий нас зухвало.
Захід сонця тепер не багрянить – так радості мало!
Не злітаєм, щасливі, до неба погожими днями –
Пахне гіркістю пам’ять-полин, й сміх несеться степами.

Навіть дзвоників дзвін десь стихає в небесній блакиті,
Мелодійний, легкий, ледве чутний – найкращий на світі.
Та черешнями стиглими гупають щедро в долоні
Дні, без тебе такі монотонні й напрочуд холодні!

27.02.2025

кн."Авт.пер.3",  кн."І знову...",  ус