Пантелеев Борис. Будни. Рус. Бел
И тишине внимал сосновый бор.
Мне было жаль очередного будня.
Я не привык, наверно, до сих пор,
Что дни уходят друг за другом следом
Сквозь бабье лето и в туманов стынь.
Кто их зовёт? Мне голос тот неведом.
И я не знаю, кто их отпустил.
Мне просто жаль, когда уходят будни
Неотвратимо, вскользь и навсегда.
Сосновый бор бесстрастнее, чем Будда,
Глядит на остывающую даль.
***
Будні
Верасень стаяў абыякавей, чым Буда,
І слухаў цішыню хваёвы бор.
А мне шкада чарговых будняў цуда,
Я не абвык, пэўна, дагэтуль,
Што дні сыходзяць адзін за другім следам
Скрозь лета бабіна лета і восень туманоў.
Хто кліча іх? Той голас невядомы летам.
І я не ведаю, хто іх адпусціць зноў.
А мне шкада, калі сыходзяць будні
Няўхільна, мімаходзь і назаўжды.
Хваёвы бор абыякавей, чым Буда,
Глядзіць на далеч, быццам на гады.
Перевёл Максим Троянович
Свидетельство о публикации №124100805499