Лариса Рубальская. Романс. Рус. Бел
И забьется романс в предзакатных лучах
И кружением пчел над медовыми сотами
Закружится печаль, об ушедшем печаль
Печали свет из лабиринтов памяти
Печали цвет, размыто голубой
А наша жизнь стоит на паперти
И просит о любви с протянутой рукой
Своей щедрой души ты открой сундук кованый
Может где-то на дне непотрачен лежит
Нашей прежней любви грошик старенький, ломаный
В нем былая печаль, отражаясь, дрожит
На гитаре, меж струн, пусть свивает паук паутину
Листья памятных лет пусть порывистый ветер сорвет
Живописец любой нарисует другую картину
Цвет размыв голубой, непременно ее обведет
***
Раманс
Я ўпрыгожу вершы засмучанымі нотамі
Раманс заб'ецца ў адвячорка прамянях
Кружэннем пчол над мядовымі сотамі
Бруіцца смутак, нібы-та замах.
Смутку святло з лабірынтаў памяці
Колер смутку размыта блакітны рой
А наша жыццё стаіць на цвінтары існасці
Просіць кахання з працягнутай рукой
Сваёй шчодрай душы ты адкрый куфар кованы
Можа дзесьці на дне непотрачен ляжыць
Ранейшага кахання пятак старэнькі, ламаны
Ў ім былы смутак, адлюстроўваючыся, дрыжыць
На гітары, між струн, хай звівае павук павуцінне
Лісце гадоў хай імпэтны вецер сарве абыдзе
Жывапісец іншы намалюе такую карціну
Блакіт размыўшы колер, абавязкова абвядзе.
Перевёл Максим Троянович
Свидетельство о публикации №124021200911