Батько Махно

Частина І

Командир, кавалерист,
Знаменитий анархіст,
Партизанський керівник
І селянський бунтівник.

У часи великих змін
Ріс і гартувався він,
З революційного горнила
Його епоха породила.

Устим Кармелюк ХХ сторіччя,
Джессі Джеймс і Робін Гуд,
Нащадок гордого мисливця,
Романтик степових доріг.

Він був безбатченко з дитинства,
З юнацтва на панів робив,
Він бачив класовість суспільства, –
Її він дуже не любив.

З'явилася в Гуляй-Полі
“Спілка бідних хліборобів”,
Нестор бачить свою долю
В боротьбі селян за волю.

Фараонів, феодалів,
Колоністів і дворян
З України виганяли
Ці нащадки гайдамак.

Анархісти-комуністи
Беруть Нестора в ряди,
Він – ідейник безкорисний,
Завзятий і молодий.

Він пограбував крамницю,
Сто карбованців узяв,
І потрапив до дільниці,
Стрілянину бо здійняв.

Дав за Нестора заставу
Його дядько-бригадир, –
Нестор на заводі славу
Працелюба заробив.

Він виходить із в'язниці
Й продовжує боротьбу,
Але влада і поліція
Вистежила цю юрбу.

На зупинці залізничній
Влаштували на Махна
Засідку, та з електрички
Вийшов лідер Вальдемар.

Це була велика риба,
Та й Махно значний щупак,
Полісмени говорили:
“Арештуємо?” – “Ще б пак!”

Катеринославський пристав
“Спілку бідних” зачинив,
Але постріл анархіста
Йому віку вкоротив.

Та Махно про це дізнався
Вже за гратами тюрми,
Розгляд справи розпочався,
Він тривав чотири дні.

Для Махна суворий вирок:
Шибениця. Ось і все?
Емвеесівець Столипін
Розпорядження дає:

Замінити на довічне, –
Подаруйте юнаку!
І Махно на електричці
Їде вперше у Москву.

Він у камері Бутирки
Спав на нарах, як усі,
Застудив легені й нирку,
Коли в карцері сидів.

Він читає, пише вірші,
І полеміку веде
З Аршиновим - анархістом,
І амністії він жде.

Революція Лютнева
Амністує політв’язнів,
Голі, змучені дерева
Їх зустріли неприязно.

У Москві Махно нудьгує,
Тиснява гранітних площ
Щось його не інтригує,
Так, як український борщ.

В Україну повернувся
По розлуці її син,
В Гуляй-Полі відгукнувся
Дзвін революційних змін.

У селі Центральна Рада
Утворила Комітет,
Та Махно – він сам тут влада,
Сам собі авторитет.

Він працює на заводі,
Очолює профсоюз, –
Не відкладує на потім
Свою місію Том Круз.

Із колишніх анархістів,
Викинутих за борт,
І таких авантюристів,
Як з «Собору» дід Ягор,

Український Че Гевара
“Чорну гвардію” створив,
Їх війна загартувала,
І тепер вони свій гнів

Обернули на еліту –
Феодалів, буржуїв;
Селянин робив все літо,
Щоб поміщик їжу їв.

Восени жовтіє листя,
Дожинають врожаї,
І на танку опинився
Лідер антибуржуїв:

“Пролетарії, єднаймось!
Заводи – робітникам!
Скасуймо приватну власність!
Землю – людям, владу — нам!”

Ленін, Гітлер, – їхній коник –
Це ораторський талант,
Кажуть, влада – це наркотик,
Це коньяк і сервелат.

Никифорова Марія
Проводила інструктаж:
“Анархія – наша мрія,
Наша мати, отче наш!

Будь-який експлуататор
Соціалістичного труда –
Наш ворог. Ми демократи!
Чесна праця – ось мета!”

Анархісти привітали
Жовтневий переворот,
Революція триває,
Селянин зорав город.

В Києві Центральна Рада
Зве на поміч Бундестаг
Проти Радянської влади,
Бо не впорається так.

Інтервенти-колоністи
Припхались у наш город;
Всі вони хотіли, звісно,
Обікрасти наш народ…

Недалеко Гуляй-Поля
Був радянський генерал,
І Махно покликав гостя,
Влаштував йому парад.

Розповів про доля в’язня,
Про класову боротьбу;
“Ті дворяни, хай їм трясця!
Я їх кину у тюрму!”

Уражений Беленкевич –
Керівник радянських військ -
Дав Махну гвинтівок безліч,
Куль, гармат – за могорич.

Але час був не на користь,
В оточенні ворогів
Довго Нестор не знаходивсь,
До Росії виїздив.

Він, мандруючи Поволжям,
Їде потім у Москву,
Німці встановили знов же
Владу в Києві нову.

У Москві Махна обурив
Лютий антианархізм,
Він вина собі напурив
В грілку, і ходив дививсь.

Побувавши на прийомі
У Володимира Ілліча,
Нестор у його особі
Бачить мудрого вождя,

Та водночас розуміє
Його класовий підхід,
Для вождя селянські мрії
Про свободу – пустоцвіт.

Ленін – електрифікатор,
Прокладач нових доріг,
Він індустріалізатор,
Прочитав багато книг.

Для радянського генштабу
Селяни – це пішаки,
Ними знехтують безжально
Для досягнення мети…

В Україні розпочався
Рух за волю й народовладдя
Пригніченого селянства
Проти німців-окупантів.

Нестор з паспортом підробним
Знову в рідному селі,
Рідні жердки і голоблі,
Рідні люди – всі свої!

Він очолює повстання,
І гущавина подій
Його манить, як остання
Мрія здійснення надій.

Анархісти скоюють
Замахи на панів,
Конфіскують їхніх коней,
Зброю - для потреб сільських.

В маєтку одного арійця
Нестор у дворі знайшов
Бричку. Вище ж – на горищі –
Кулемет (“Ого! Ти шо!”)

Його ставлять на ту бричку,
І Махно у неї сів,
І, зробивши перекличку,
До Дніпра загін повів.

Рейд сімдесятикілометровий
З вершниками сімома –
Нестор був у себе вдома
Й ніби грався жартома.

Напади, пограбування –
Це була для нього гра,
А вугіллям для повстання
Злоба до панів була.

Його правою рукою
Був звичайно Федір Щусь,
Як Шевченко із Ребровим,
Як Абазін і Самусь.

Кожин, Марченко, Петренко -
Це махновців авангард,
Праворуч від Махна - Каретник,
Сидір Лютий - бодіґард.

Учинив сто з гаком рейдів
Гуляйпільський Ескобар,
Він дивився в вічі смерті
Й навіжено реготав.

Німці їдуть з України
І радянський інтерес
До родючої долини
Виростає до небес.

Директорія Петлюри
Дає “Батькові” Махну
Зброю, щоб у поле люди
Йшли гуляти на війну.

Цей альянс був тимчасовий,
Нестор вигоду шукав,
І з Компартією знову
Перехресно домовлявсь.

Коли дві великі сили
Й перевага нетривка,
Третя сила буде ніби
Матадор на два бика.

І Махно бере ганчірку
Червону і двох биків
Він, танцюючи чечітку,
За кільце у носі вів.

Наш Махно постійно вчиться,
Він стріляє із гармат,
Револьвера та рушниці
Швидко, влучно – як пірат.

Реагуючи на настрій
Селянства й робітників,
Він стає на боці “красних”
Проти “білих” буржуїв.

Його армія зростає,
Його успіхи значні,
І столиця його знає,
Й він легенда у селі.

Та на з’їзді депутатів
Робітничих в Гуляй-Полі
Пролунали у сільраді
Перші скарги на “червоних”.

Трудовий нарід стомився
Від партійного ярма;
З одного ярма звільнився –
Ось вам друге. Ще й війна!

"Проти монополій влади
І призначенців згори,
Ми за виборні посади
І громадські вибори.

Головна мета селянства –
Це свобода і земля,
Це коли немає рабства
Й експлуатації нема."

Демонструючи терпимість,
Батько, наче генерал,
Попри багатопартійність,
Армією керував.

Преса націоналістів
Звинувачує Махна
В комунізмі, бандитизмі,
Марнуванні сил села.

А військове керівництво
Партії більшовиків
Критикує за шкідництво
Гуляйпільських козаків.

Та Махно уникнув кари,
Бо червоні з Колчаком
Десь на сході воювали,
Південь не належав їм.

А на зборах в Гуляй-Полі
Люди знову недовольні:
Хліб вивозить з сіл до міст
Понадміру комуніст.

В Гуляй-Поле приїздив
Овсієнко-командир,
Переконував Махна,
Що “червоні” – це сім’я.

Про підозру говорив
Щодо з “білими” зв’язків,
Та Махно його запевнив,
Що підозри ці даремні.

Показав, яка взірцева
У селі комуна:
У родючих чорноземах
Картопля й цибуля,

На чудових пасовиськах
Коні та корови,
А на нивах золотистих
Женці чорноброві.

“Я є ревний комуніст,
В комунізмі весь наш зміст!”
Овсієнку руку стис,
Той в Москву відправив лист:

“Є в Махна потенціал,
Він селянство згуртував,
Гуляй-Поле – це клондайк,
Це комуністичний рай!”

Частина ІІ

Романтика степу —
Це курява й пил,
Це сонце і спека,
Тінь сокола крил,

Козацька наснага,
Небесна блакить,
Й сарматська засмага
Обвітрених лиць.

Викликає цікавість
Секрет успіху Махна —
Це його популярність
Серед бідних і селян.

Він вербує в своє військо
Деморалізованих червоних,
Зневірених націоналістів,
Недобитків григор’євщини.

В лавах білих і червоних
Він багато мав агентів,
І про завтрашній ще вчора
Знав він задум конкурентів.

Хоч червоні, білі й інші
Шпигували теж не гірше,
Та непередбачуваний Махно
Ухилявсь від куль, як в кіно.

Серед негативних рис
Махновського руху -
Утопічний популізм,
Грабунки, наруги,

Мародерство, руйнування
Залізничних колій,
Засобів зв'язку псування
Махновець накоїв.

Методи антигуманні
І жорстокий самосуд
Махновщині притаманні,
Як і іншим владам хунт.

Хоч значна частка скарбниці
Йшла на соцдопомогу,
Щоб у селянській світлиці
Було, як за пазухою в Бога.

Батько в ріднім Гуляй-Полі
Гуляв на весіллях,
Бажав парам щастя й долі,
Наснаги й везіння.

Він дарує подарунки
І в конверті гроші
Тестю, свекру і свекрусі,
Тещі - ще й колоші.

Тут співали й танцювали,
Аж дрижала хата;
Люди тяжко працювали -
Треба й погуляти!

І Махно об землю шапку
Кидає, мов лихо,
Й гопака ушкварив шпарко
Козак Мамалига.

Нестор посватав учительку,
Як Савченко Тетяну Сергіївну;
Він був досить начитаний,
Впливовий, енергійний.

Їх попереду чекають
Злидні й перетурбації,
Бої, втечі з пасток навіть,
Поневіряння еміграцій.

“Батько” виступив на з’їзді
Робітничих і селян:
“Анархісти-комуністи!
Ще не сполотий бур’ян.

Революція Лютнева
Викорчувала царизм,
Революція Жовтнева
Просапала капіталізм.

Партія ж узурпувала
Владу, як монополіст,
Репресії влаштувала
І червоний тероризм.

Нашу ініціативу торгівлі
Безпосередньо села з містом
В партії засудили гнівно
Бюрократи і чекісти.

Об’єднаймо ж наші сили
Для досягнення мети,
Ми сіяли і косили —
Хліб вивозять на склади,

Й селянина не пускають
До розподілу зерна.
За кого вони нас мають?
Ця політика брудна!

Трударі самі повинні
Організувати працю й збут, —
Тоді люди будуть рівні!
Тоді чесний буде суд!

Щира дружба, щира праця
Зчепить нас, як суперклей;
Хай живе народовладдя!
Україна — для людей!”

Й після паузи додав:
“Молодість — наш капітал.”
Оплески зірвав бурхливі,
Це був пік і гребінь хвилі.

Та невдовзі стався спад,
З анархістами розлад,
І з “червоними” в Махна
Неприхована війна.

Махно не один цвях забив
В труну білогвардійщини,
Він інтервентів не любив,
Але водночас тріщини

Червоній єдності завдав,
Мав сутички з червоними,
Він Партію не визнавав
За влади гегемонію.

Він не виконував наказ,
Враховував обставини,
І змінювалося щораз
Різке до нього ставлення.

Червоні зрештою пішли
На радикальні заходи;
В Махна чисельні вороги
Від сходу і до заходу,

Його Лев Троцький незлюбив
За ту розмову після чарки,
Раковський палицю встромив
Не раз у колесо тачанки.

Але Махно був проти всіх
І не розглядав коаліцію
Проти червоних більшовиків
З ЦР і білогвардійцями.

Махно з Денікіним зчепився
В смертельнім двобої,
Як той Мел Гібсон, хто дивився,
У “Смертельній зброї”.

Махновці відступали довго,
Сильно потерпали,
Тоді Шкуро зі Слащовим
Села плюндрували.

Але в Умані повстанський
Терпець увірвався,
І відтоді контрнаступ
Селянський почався;

Захопивши Маріуполь,
Бердянськ, Волноваху,
Денікінських скалозубів
Вдарили по паху.

Бо тут були найбільші бази
Постачання білих -
Артилерійські запаси
Вони тут робили.

Червоні ж не поспішали,
Спостерігали пильно,
Й під Орлом вже добивали
Раненого звіра.

Із Махном червоні мали
Стосунки напружені,
На нього замах готували,
Його рух придушували,

Закатували й розстріляли
Не одного полоненого,
І селян репресували
З лютістю шаленою.

Угоди мирні під знаком фарсу
Мали на меті
Виграти трохи часу —
Це знали ті і ті.

Але червоні тягли ковдру
На себе завжди
Й спалювали знову й знову
Союзні мости.

Торгувалися за кожен
Патрон в патронташ,
Поки Марченко і Кожин
Форсували Сиваш.

“Махно — злодій і ледащо!” —
Писали вони,
Й кидали напризволяще
Хлопців у вогні.

Після знищення Врангеля
Партизани стали зайві,
Фрунзе у червону армію
Їх вливатись зазиває.

Махна оточують червоні
В Гуляйполі зусібіч,
Хлопці осідлали коней
І прорвалися у ніч.

Фантастичними шляхами,
Уникаючи доріг,
Повстанці маневрували,
Їм на шапки падав сніг.

Та вони на пам’ять знали
Ці рівнини і степи,
Мапи не потребували,
Мали компас в голові.

Їх червоні накривали
Шквальним вогнем,
Довкола них замикалось
Вогняне кільце.

Тіло “Батька” від поранень
Вже було, як решето, —
Пошрамоване роками
(Війна — це не шапіто).

Та не дивлячись на рани,
В миті паніки і нервів
Батько у сідло сідає
І керує маневрами.

Якось у своїй тачанці
Він знекровлений лежав,
Доки ворог безпощадний
Дедалі напосідав.

Бій пекельний, січ кривава,
Батько бачить — це кінець!
Та його евакуювали
Ціною власних сердець.

Центральна Рада не змогла
Протистояти більшовизму,
І в пащу кинула вовкам
Трьохсот спартанців-гімназистів.

Й загинули Герої Крут,
Як на Майдані Небесна Сотня,
Із неба сірого, як бруд,
На них дивилася безодня.

А Скоропадський скоро впав,
В Париж емігрував Петлюра,
Грушевський в Австрії писав
Свою “Історію” похмуро.

Махно ж змагався, наче барс,
Він був швидкий, немов комета,
На колісниці їхав Марс
І пригощав із кулемета.

Але свободний, гордий люд
Війна скосила, мов косою,
І вичерпавсь людський ресурс,
І очі вкрилися росою.

Нестор віддав революції
Чотирьох братів —
Вони загинули в сутичках
Від куль ворогів.

Веретельников опинився
У білому оточенні,
До останнього він бився
Й загинув із хлопцями.

Василевський і Калашников,
Куриленко, Гавриленко —
Всі загинули відважними
Від червоних калашникових.

Махно в Румунію утік,
А звідти — в Польщу й до Парижу,
І “Спогади” наш бунтівник
Там написав, про те як вижив.

А люди втупились у ґрунт,
Щоб годувать нову еліту,
І знов ущух селянський бунт,
Як дощ у горах. Буде сита

У 33-му Москва,
Й міста великі промислові,
Та в серці пам’ять ще жива,
І жалить, наче кропива...
Ми стали ситі й дріб'язкові.

Славутич-Мньов, весна-літо 2023

Джерела:
1. Валерій Волковинський "Батько Махно", "Нестор Махно: легенди і реальність"
2. Нестор Махно "Воспоминания" в 3 частях под редакцией Волина
3. Петр Аршинов "История Махновского движения"
4. Христиан Раковский "Долой Махновщину"
5. Олесь Гончар "Собор"
6. "100 видатних українців" - Київ, "Арій", 2006