Юрий Андрухович Природа в Старом Городе, увы,

           Юрій Андрухович
 
              * * *

Скупа природа наших середмість:
на тлі домів, незрима і знищима,
хода дерев. Читаймо це очима
з повільних віт, немов бентежну вість.
І ти питаєш: ну до чого цей
камінний кущ, і цей букет на сходах,
і цей вітраж, мов кольоровий подих
сухих суцвіть — осмута для очей?
До чого цей парад настінних пащ,
віконний цвіт і виноградний плащ —
ерзац лугів, закляклий у гордині?
Ми тут зросли. Пізнати нам дано,
як гола павіть б’ється у вікно,
як перший промінь в’ється по гардині.

       Юрий Андрухович

           * * *

Природа в Старом Городе, увы,
на фоне зданий смертна, усечённа.
Читаем ход деревьев обреченных
с размеренно кружащейся листвы. 

- Каминный куст, - твердишь в который раз, –
подобие живого на столетья,
витраж – дыхание сухих соцветий.
Зачем всё это? – Только горечь глаз.

Парад настенных пастей, блеклый цвет,
И несуразный, виноградный плед –
Эрзац лугов, промёрзнувших в гордыне…

Мы здесь росли.  И нам познать дано
как бьется ветка голая в окно
и первый луч змеится по гардине.