Юрий Андрухович Ты возвратился через много зим...

        Юрій Андрухович
 
             * * *

Ти знову повертаєшся в той дім,
де, мов гіркі сувої самовидця,
лежать роки. А вже прийдешні лиця
біліють, ніби маски з пантомім.
Ти площу прочитав, як письмена,—
це середмістя, звичне і крамничне,
тепер для тебе вічне і граничне —
твоя вітчизна, щедра й кам'яна.
Ти — мить свого народу, тільки мить.
Уперше тут почув ти, як тремтить
небесне скло між вічністю й тобою.
Ти увійшов. Доріг назад нема.
Твоя любов дитинна і німа —
її не рушиш навіть похвальбою.

        Юрий Андрухович

             * * * 
 
Ты возвратился через много зим
в свой дом, где горьким свитком летописца
лежат года…  А будущие лица
белеют словно маски пантомим.

Ты площадь прочитал как письмена.
А город, и привычный и беспечный,    
Теперь – отчизна и преддверье в вечность.
Хоть в камне, но всегда щедра она.

Ты своего народа только миг.
Ты дрожь небесного стекла постиг
Впервые тут меж вечным и тобою.

Дороги нет обратно.  Сзади – тьма.
Твоя любовь невинна и нема.
Ее не сдвинуть даже похвалою.

Перевел с украинского Илья Липес