Троянда Червона i Лiлея Бiла. Переказ балади

Український переказ балади Чайльда 103A: 'Rose the Red and White Lily". При перекладі я намагалася не допустити скорочень, але допустила вольності.

Оригінал:

103A: Rose the Red and White Lily

103A.1 O ROSE the Red and White Lilly,
Their mother dear was dead,
And their father married an ill woman,
Wishd them twa little guede.

103A.2 Yet she had twa as fu fair sons
As eer brake manis bread,
And the tane of them loed her White Lilly,
An the tither lood Rose the Red.

103A.3 O biggit ha they a bigly bowr,
And strawn it oer wi san,
And there was mair mirth i the ladies’ bowr
Than in a’ their father’s lan.

103A.4 But out is spake their step-mother,
Wha stood a little foreby:
I hope to live and play the prank
Sal gar your loud sang ly.

103A.5 She’s calld upon her eldest son:
Come here, my son, to me;
It fears me sair, my eldest son,
That ye maun sail the sea.

103A.6 ‘Gin if fear you sair, my mither dear,
Your bidding I maun dee;
But never war to Rose the Red
Than ye ha been to me.’

103A.7 ‘O had your tongue, my eldest son,
For sma sal be her part;
You’ll nae get a kiss o her comely mouth
Gin your very fair heart should break.’

103A.8 She’s calld upon her youngest son:
Come here, my son, to me;
It fears me sair, my youngest son,
That ye maun sail the sea.

103A.9 ‘Gin it fear you sair, my mither dear,
Your bidding I maun dee;
But be never war to White Lilly
Than ye ha been to me.’

103A.10 ‘O haud your tongue, my youngest son,
For sma sall be her part;
You’ll neer get a kiss o her comely mouth
Tho your very fair heart should break.’

103A.11 When Rose the Red and White Lilly
Saw their twa loves were gane,
Then stopped ha they their loud, loud sang,
And tane up the still mournin;
And their step-mother stood listnin by,
To hear the ladies’ mean.

103A.12 Then out it spake her White Lilly:
My sister, we’ll be gane;
Why should we stay in Barnsdale,
To waste our youth in pain?

103A.13 Then cutted ha they their green cloathing
A little below their knee,
An sae ha they there yallow hair,
A little aboon there bree;
An they’ve doen them to haely chapel,
Was christened by Our Lady.

103A.14 There ha they chang’d their ain twa names,
Sae far frae ony town,
An the tane o them hight Sweet Willy,
An the tither o them Roge the Roun.

103A.15 Between this twa a vow was made,
An they sware it to fulfil;
That at three blasts o a bugle-horn,
She’d come her sister till.

103A.16 Now Sweet Willy’s gane to the kingis court,
Her true-love for to see,
An Roge the Roun to good green wood,
Brown Robin’s man to be.

103A.17 As it fell out upon a day
They a’ did put the stane,
Full seven foot ayont them a’
She gard the puttin-stane gang.

103A.18 She leand her back against an oak,
And gae a loud Ohone!
Then out it spake him Brown Robin,
But that’s a woman’s moan!

103A.19 ‘O ken ye by my red rose lip?
Or by my yallow hair?
Nor ken ye by my milk-white breast?
For ye never saw it bare?’

103A.20 ken no by your red rose lip,
Nor by your yallow hair;
Nor ken I by your milk-white breast,
For I never saw it bare;
But come to your bowr whaever sae likes,
Will find a lady there.’

103A.21 ‘O gin ye come to my bowr within,
Thro fraud, deceit, or guile,
Wi this same bran that’s in my han,
I swear I will the kill.’

103A.22 ‘But I will come thy bowr within,
An spear nae leave,’ quoth he;
‘An this same bran that’s i my han
I sall ware back on the.’

103A.23 About the tenth hour of the night
The ladie’s bower-door was broken,
An eer the first hour of the day
The bonny knave-bairn was gotten.

103A.24 When days were gane, and months were run,
The lady took travailing,
And sair she cry’d for a bowr-woman,
For to wait her upon.

103A.25 Then out it spake him Brown Robin:
Now what needs a’ this din?
For what coud any woman do
But I coud do the same?

103A.26 ‘’Twas never my mither’s fashion,’ she says,
‘Nor sall it ever be mine,
That belted knights shoud eer remain
Where ladies dreed their pine.

103A.27 ‘But ye take up that bugle-horn,
An blaw a blast for me;
I ha a brother in the kingis court
Will come me quickly ti.’

103A.28 ‘O gin ye ha a brither on earth
That ye love better nor me,
Ye blaw the horn yoursel,’ he says,
‘For ae blast I winna gie.’

103A.29 She’s set the horn till her mouth,
And she’s blawn three blasts sae shrill;
Sweet Willy heard i the kingis court,
And came her quickly till.

103A.30 Then up it started Brown Robin,
An an angry man was he:
‘There comes nae man this bowr within
But first must fight wi me.’

103A.31 O they hae fought that bowr within
Till the sun was gaing down,
Till drops o blude frae Rose the Red
Came hailing to the groun.

103A.32 She leand her back against the wa,
Says, Robin, let a’ be;
For it is a lady born and bred
That’s foughten sae well wi thee.

103A.33 O seven foot he lap a back;
Says, Alas, and wae is me!
I never wishit in a’ my life,
A woman’s blude to see;
An a’ for the sake of ae fair maid
Whose name was White Lilly.

103A.34 Then out it spake her White Lilly,
An a hearty laugh laugh she:
She’s lived wi you this year an mair,
Tho ye kentna it was she.

103A.35 Now word has gane thro a’ the lan,
Before a month was done,
That Brown Robin’s man, in good green wood,
Had born a bonny young son.

103A.36 The word has gane to the kingis court,
An to the king himsel;
‘Now, by my fay,’ the king could say,
‘The like was never heard tell!’

103A.37 Then out it spake him Bold Arthur,
An a hearty laugh laugh he:
I trow some may has playd the loun,
And fled her ain country.

103A.38 ‘Bring me my steed,’ then cry’d the king,
‘My bow and arrows keen;
I’l ride mysel to good green wood,
An see what’s to be seen.’

103A.39 ‘An’t please your grace,’ said Bold Arthur,
‘My liege, I’ll gang you wi,
An try to fin a little foot-page,
That’s strayd awa frae me.’

103A.40 O they’ve hunted i the good green wood
The buck but an the rae,
An they drew near Brown Robin’s bowr,
About the close of day.

103A.41 Then out it spake the king in hast,
Says, Arthur, look an see
Gin that be no your little foot-page
That leans against yon tree.

103A.42 n Arthur took his bugle-horn,
An blew a blast sae shrill;
Sweet Willy started at the sound,
An ran him quickly till.

103A.43 ‘O wanted ye your meat, Willy?
Or wanted ye your fee?
Or gat ye ever an angry word,
That ye ran awa frae me?’

103A.44 ‘I wanted nought, my master dear;
To me ye ay was good;
I came but to see my ae brother,
That wons in this green wood.’

103A.45 Then out it spake the king again,
Says, Bonny boy, tell to me
Wha lives into yon bigly bowr,
Stands by yon green oak tree?

103A.46 ‘O pardon me,’ says Sweet Willy,
‘My liege, I dare no tell;
An I pray you go no near that bowr,
For fear they do you fell.’

103A.47 ‘O haud your tongue, my bonny boy,
For I winna be said nay;
But I will gang that bowr within,
Betide me weel or wae.’

103A.48 They’ve lighted off their milk-white steeds,
An saftly enterd in,
An there they saw her White Lilly,
Nursing her bonny yong son.

103A.49 ‘Now, by the rood,’ the king coud say,
‘This is a comely sight;
I trow, instead of a forrester’s man,
This is a lady bright!’

103A.50 Then out it spake her Rose the Red,
An fell low down on her knee:
O pardon us, my gracious liege,
An our story I’ll tell thee.

103A.51 Our father was a wealthy lord,
That wond in Barnsdale;
But we had a wicked step-mother,
That wrought us meickle bale.

103A.52 Yet she had twa as fu fair sons
As ever the sun did see,
An the tane o them lood my sister dear,
An the tither sayd he lood me.

103A.53 Then out it spake him Bold Arthur,
As by the king he stood:
Now, by the faith o my body,
This shoud be Rose the Red!

103A.54 Then in it came him Brown Robin,
Frae hunting o the deer,
But whan he saw the king was there,
He started back for fear.

103A.55 The king has taen him by the hand,
An bade him naithing dread;
Says, Ye maun leave the good green wood,
Come to the court wi speed.

103A.56 Then up he took White Lilly’s son,
An set him on his knee;
Says, Gin ye live to wiald a bran,
My bowman ye sall bee.

103A.57 The king he sent for robes of green,
An girdles o shinning gold;
He gart the ladies be arrayd
Most comely to behold.

103A.58 They’ve done them unto Mary Kirk,
An there gat fair wedding,
An fan the news spread oer the lan,
For joy the bells did ring.

103A.59 Then out it spake her Rose the Red,
An a hearty laugh laugh she:
I wonder what would our step-dame say,
Gin she this sight did see!


Троянда Червона та Лілея Біла (Rose the Red and White Lily)

(переказ старовинної балади)

Жили Троянда Червона та Лілея Біла —
Дві сестри, що мачуха їх сильно не злюбила.


Мала двох вона синів, двох парубків вродливих,
Що взяли б за себе радо тих сестер нерідних.


Артур-брат Троянду серцем відданим кохає,
Робін-брат Лілею за свою єдину має.


Як сестриці для братів співають у світлиці,
В краї батьковім немає веселіше місця.


Та мачуха заздрісна їх пошепки клянеться:
«Пригадають ще нескоро, як пісня ведеться!»


— Ходи сюди, старший сину, щось маю сказати:
Сумно мені, що за море мусиш відпливати.


— Не сумуйте, моя мати, така в мене доля.
З Трояндою будьте добрі, як були зі мною.


— Помовч, сину: вуст її тобі вже не торкатись,
Навіть коли твоє серце має розірватись.


Ходи сюди, менший сину, щось маю сказати:
Сумно мені, що далеко мусиш вирушати.


— Я корюся, моя мати, така в мене доля.
З Лілеєю будьте ніжні, як були зі мною.


— Облиш, сину: вуст жаданих тобі не торкатись,
Навіть коли серце з туги має розірватись.


Сестри сміх гучний забули через те прощання,
Завели вони тихеньке жалісне співання.


Близько мачуха стоїть, підслухать вона хоче,
Чи не буде ще якісь в них вигадок дівочих.


Каже стиха до Троянди Лілея та Біла:
«Ходім, сестро, з дому інде! Тут жити несила».


Височенько сукні зелені підрізали,
Коротенько коси золоті обтяли,


Наче юнаки гарненькі, вони стали,
Та й пішли до церкви, імена міняли.


Одна сестра назвалася Віллі, ще й Миленьким,
Інша сестра назвалася Роджером Кругленьким.


І домовились тоді: як тричі ріг заграє,
Так негайно до сестри сестра прибути має.


До палацу короля пішов Віллі Миленький,
Щоб і їй туди пристати, де її любенький.


І до лісу темного пішов Роджер Кругленький:
Десь у лісі-бо Смаглявий Робін є, серденько.


Бачить вона в лісі: Робін, що ватагу має,
Величезним каменем печеру зачиняє.


Притулилася до дуба та гукнула дзвінко.
Здивувавсь Смаглявий Робін: «Та до нас йде жінка!»


— Знаєш вустонька мої та кучері найм’якші?
Білі грудоньки, що досі голими не бачив?»


— Їх не знаю, бо не бачив. Та в твоїй коморі
Той, хто зайде й буде гостем, знайде жінку скоро.


— Як увійдеш до комори й зрадник будеш підлий,
Так тебе належно вразить меч оцей мій вірний.


— До комори увійду я, там списа залишу,
А як вразиш, то відплату матимеш не гіршу.


Іще нічка не спливла, комора відчинилась,
Ще до сонечка життя хлопчини зародилось.


Час уже надходить жінці в лісі народити.
Хоче вона собі в поміч жінку запросити.


Каже їй смаглявий Робін: — Я тобі підмога.
Що то жінка зробить, що не зміг би я такого?


— І сама не бачила я, й мати не казали,
Щоб паням, та лицарі в пологах помагали.


Та я маю братика в замку королівськім.
Тричі в ріг цей просурми — нехай він буде близько.


— Як на світі є такий, що більш від мене любиш,
То сама у ріг сурми: без мене кликать будеш.


Тричі голос рогу в лісі лунав, розспівався,
Та й Миленький Віллі до печери їх примчався.


Стрів його Смаглявий Робін, від ревнощів палає:
— Хто чужий сюди прийшов, зі мною битись має!


Між собою вони бились, поки сонце сіло,
Кров Червоної Троянди землю окропила.


Притулилась до стіни: — Та досить вже, молодче!
Схаменись, бо ти пролив панянки кров дівочу.


Відскакнув він далеченько: — Що ж тепер робити?
Не хотів ніколи я жіночу кров пролити.


Клятва, і сувора, те мені заборонила,
Пам’ять про прекрасну дівчину, Лілею Білу.


Посміхнулася Лілея: — Клявся ти погано.
Майже рік жили, й не взнав ти - я ж твоя кохана…


Скоро вже по всій країні розлетілась звістка,
Що у лісі темнім хлопець народив хлопчиська.


І до двору короля хутенько долетіла.
Королеві диво те побачить закортіло.


При дворі Артур Відважний з новини сміявся:
«Хтось нашкодив та, гадаю, далеко убрався».


Лук і стріли — королю та коника сідлати:
— Хочу їхати до лісу, диво краще взнати.


І Артур зібрався їхать, в лісі погуляти:
— Зник служник мій молоденький, думаю шукати.


В тому лісі полюванням разом розважались,
Аж надвечір до печери Робіна дістались.


Подививсь король уважно й каже до Артура:
— Глянь-но: чи не твій служник стоїть там біля дуба?


Засурмив Артур у ріг свій, і Віллі Миленький
На той поклик гучний, ясний з’явився жвавенько.


— Винуваті малі гроші чи слово нечемне?
Що тобі зробилось, Віллі, що пішов від мене?


— Пане добрий, ти такий, що кращому не бути.
Та покликав братик мій, я й мав сюди прибути.


А король звернувсь до Віллі: — Кажи, красний хлопче,
Що в печері біля дуба — те я знати хочу.


— Мій володарю, сказать не можу, не питайте,
І, щоб лиха не було, печеру оминайте.


— Мовчи, служнику нахабний, бо не заборониш.
Увійду, і будь, що буде, ти не перешкодиш.


Іде король до печери, не затримать більше,
Бачить: там Лілея Біла синочка колише.


Каже в захваті король: — Оце дива, одначе!
Думав я, тут лісовик, але красуню бачу!


Троянда Червона тоді впала на коліна:
— Не гнівайся, володарю, все тобі повім я!


В домі батька знатного зростали ми, допоки
Нам життя не попсувала мачуха жорстока.


Та вона ще двох синів своїх прекрасних мала,
А сини клялись, що нас двох щиро покохали…


По словах цих вигукнув Артур Відважний радо:
— Мій володарю, це ж мила Червона Троянда!


Тоді Робін з полювання з оленем вертався.
Короля в печері бачить — і назад подався.


Взяв король його за руку, мовить: — Не лякайся!
Лісове життя покинь і до двору збирайся!


Взяв він хлопчика малого на своє коліно:
— Як зростеш — то будеш ти мій лучник неодмінно!


Надіслав король дарунки, одягли красуні
Пояси із золота та й на зелені сукні.


Як коханих тих дві пари в церкві повінчали,
По землі щасливі дзвони далеко лунали.


А Троянда до сестри зі сміхом промовляла:
— Бачила б нас мачуха, то щоб вона казала?


Переказ 26-27.07.2017