Владимир Бордюгов. Поздний гость. Рус. бел

Из одежд на мне рубаха да ватник,
Стороной держусь,  от шума поодаль.
Я пришёл, как поздний гость — вечный странник,
Лишь мечту мне подарила природа.

В белом облаке стрижи, словно точки,
Высоко взвились и медленно тают,
Из гнезда и в неба высь что есть мочи,
А из рук, с ладони стриж не взлетает.

Не взлетать стрижом — родился подранком,
И взлетел бы, только вниз тянет ноша.
И слова стекают, словно по ранкам,
Будто сок теряет старая роща.

И иду я мокрым скошенным лугом,
И копаю там, где вскопаны грядки,
И кажусь себе заброшенным плугом,
А слова со мной играются в прятки.

Не рубли сложу,—  слова по конвертам,
Отошлю или сожгу целой стопкой,
Порублю Луну на дольки и сверху
Всё залью глотком гранёным из стопки.


12 июля 2018г


***

Позні госць
 
З адзенняў на мне кашуля ды ватоўка,
Бокам трымаюся,  ад шуму наводдаль.
Я прыйшоў, як позні госць — вечны вандроўца,
Толькі мару мне падарыла прырода.

У белым воблаку беражанкі, нібы кропкі,
Высока ўзвіліся і павольна растае,
У неба высь што моцы, узлёт кароткі
А з рук, з далоні беражанка не ўзлятае.

Не ўзлятаць беражанкай — нарадзіўся падранкам,
І ўзляцеў бы, толькі ўніз цягне ношай.
І словы сцякаюць, нібы па ранках,
Быццам сок губляе стары гай з пакошай

І іду я мокрым скошаным лугам ,
І капаю там, дзе ўскапаныя градкі,
І здаюся сабе закінутым плугам,
А словы са мной гуляюцца ў хованкі.

Не рублі складу,—  словы па канвертах,
Адпраўлю ці спалю, бы тыя шкваркі
Пасяку Месяц на дзелькі і зверху
Ўсё залью глытком кантаваным з чаркі.

    Перевёл Максим Троянович


Рецензии