Владимир Крюков. Дорога. Рус. Бел
Серебрит лёгкий иней подол,
Ветер, словно толпа голосистая
С песней, в поле поспешно зашёл.
Тучи ищут на небе пристанище,
Чтоб пролиться обильным дождём.
Птицы смотрят на юг, выжидающе,
Всё кружат над родимым гнездом.
Изгибаясь, речушка-затворница
Еле слышно журчит у села;
Ивы тихо у берега молятся,
Окропляя водичкой тела.
Заскучал ближний лес за околицей,
Солнцем землю уже не согреть.
Осень ласково, божьей угодницей,
Красит листья в багряную медь.
***
Не пыліцца дарога пагорыстая
Не пыліцца шлях стомна-пагорысты,
Серабрыць лёгкі іней падол,
Вецер, нібы натоўп галасісты
З песняй, у поле паспешна зайшоў.
Хмары шукаюць пад вечар прыстанішча,
Каб праліцца багатым дажджом.
Птушкі ладзяць на поўдзень відовішча
Усё кружаць над родным гняздом.
Выгінаючыся, рачулка-пустэльніца
Ледзь чуваць цурчыць у сяла;
Вербы ціха ў берага моляцца,
Акрапляючы вадзіцай цела.
Засумаваў блізкі лес за ваколіцай,
СНават сонцу зямлю не сагрэць.
Восень ласкава, божай угодніцай,
Ліст фарбуе ў барвовую медзь.
Перевёл Максим Троянович
Свидетельство о публикации №122101007723