Евленья Виноградова. Заветный сад. Рус. Бел

 От смерти нет в саду заветных трав (с)
("Аптекарь" В.Орлов)

Отведи меня, улица, на заглохший пустырь.
Там на травы невхожие, как стена в монастырь, -
жёлто-жухлые, вялые, под снега обречённые, -
упаду я усталая, октябрём удручённая.
Волновалась вопросами под цветущими вишнями:
прихожанка? послушница? непутёвая? лишняя?
Не готова я к постригу, только воля замучила.
За собою все мостики посжигала заученно.
А назад-то как хочется! Да, боюсь, не назад...
И во снах всё бормочется про невиданный сад.
Льют там травы нетленные ту же самую песнь?

Мой пустырь, друг смиренный мой, может, сад этот есть?


***

Ад смерці няма ў садзе запаветнай травы (з)
("Аптэкар" В.Арлоў)

Адвядзі мяне, вуліца, калі ты павадыр.
Там на травы няўхожыя, як сцяна ў манастыр, -
жоўта-жухлыя, млявыя, пад снягі асуджаныя, -
звалюся я стомленая, кастрычнікам прыгнечаная.
Хвалявалася пытаннямі пад квітнеючымі вішнямі:
верніца? паслушніца? шалапутная? лішняя?
Не гатовая я да пострыгу, толькі воля замучыла.
За сабою ўсе масткі я спаліла завучана
А назад вось як жадаецца! Дык, баюся, не назад...
І ў снах усё мармычацца пра нябачаны сад.
Ільюць трава нятленныя тую ж самую песнь?

Мая пустка, сябар пакорлівы мой, можа, сад гэты ёсць?

   Перевёл Максим Троянович


Рецензии