***
Тепер я зомбі напівмертвий.
За вітром пущений листок.
Мене поранили у серце.
Та звісно, вирвали шматок.
Воно розірване в лахміття,
Але тріпоче горобцем.
Мабуть на щастя... вводять мито,
Сиджу в окопі під дощем.
Війна не любить про кохання...
Та хто таку дурню сказав?
Коли можливо ніч остання,
А вузол ти не розв'язав.
Ти кажеш смерті:" - Іди на х*й!
Ну не до тебе,
шкапа, йди."
Грузин сміється, поруч,
Ваха:
"- Блакитні очі у Біди?"
Мордорці знову насипають.
Та наша гавкає арта.
А я у думці обіймаю,
Ту що не любить нічорта.
Але ж без неї? Що я стою??
Артура - дурить Ланселот.
Я вже просочений журбою,
Однак життя коловорот.
Подай набої, генацвалі.
Під хвіст насиплю ворогам,
- Ії ?
- Кохатиму надалі.
...та Ланселоту не віддам.
Артур
© Copyright: Андрей Писной, 2022
Свидетельство о публикации №122080601219
Свидетельство о публикации №122080601219
Рецензии
