На гучному балі звичайнім
В сполоху людей метушні
Тебе я побачив, а таіна
Вкривала твою зовнішнІсть.
А очі - сумниє гляділки,
Твій голос так дивно звучав,
Чи свист далеченой сопілки,
Чи моря вал гучно заграв.
Твій абрис сподобався тонкий
І весь твій задумливий вид,
А сміх твій, сумуючий, дзвінкий,
У серці бринить відтоді.
Коли дуже стомлений знову
Я мушу один ночувать,
Я чую веселу промову,
І очі сумні бачу я.
Сумуючи я засинаю,
І в мріях небаченихх сплю...
Люблю чи тебе — я не знаю,
Здається мені, що люблю!
1851
Алексей Толстой Средь Шумного Бала на украинском
© Copyright: Николай Андреевич Гардба, 2022
Свидетельство о публикации №122073005987
Свидетельство о публикации №122073005987
Рецензии
