Сон

Сутеніло, вечоріло,
Синє небо почорніло,
Зграя вороння над лісом,
Кричучи, кудись летіла.

Заблукав юнак у лісі,
Сів спочити по-під дубом,
Задрімав, і тут наснився
Сон йому напрочуд дивний:

В лісі шаруділо гаддя,
А тут раптом хтось багаття
Запалив неподалік
І розпочався пікнік.

Розлізлися хмари,
Засяяли Стожари,
І місяць, і зорі –
Як на долоні.

На галявині зібралась
Уся нечиста сила:
Сюди відьми позлітались
І варили зілля,

А уквітчані русалки
Грали в наздоганялки,
А кудлаті вовкулаки
В казані варили раків,

Трохи осторонь вампіри
Не вселяли довіри,
А сумні красуні-мавки
Вишивали вишиванки.

Підійшов юнак до мавки:
«Привіт! Я Ярема.
А тебе як, мавко, звати?» –
«Привіт! Я Олена».

Почали вони розмову,
Йшли і розмовляли
Про Яремину корову,
Як живуть селяни.

Олена розповідала
Про русалок, вовкулак,
Що у них сьогодні свято
(Тихо десь чихнув їжак).

«Я ще граю на сопілці» –
«Заграй, а я послухаю!»
Ярема заграв. На гілці
Пугач закрив вуха.

Так гуляли вони довго,
Надворі світало;
«Мені вже пора додому» –
І поцілувала.

І прокинувся Ярема,
Він сидів під дубом;
«Отакої! Ну це ж треба!» –
Почухав він чуба.

«Дурне спить – дурне сниться» –
Промайнула думка.
Потягнувшись, він підвівся
І в село потупав.

На обрії піднімалось,
Наче цвіт кульбаби, сонце,
Вже місцевість впізнавалась,
Ґава в калюжі купалась.

А в село раптово вчора
Комуністи увірвались,
Не залишили нічого, –
Село колективізувалось:

В столицю зерно забрали,
А худобу до колгоспу
Всім віддати наказали
Під загрозою розстрілу.

На ґанку сиділа мати
Біля розбитих ночв,
Коси, зазвичай акуратні,
Стирчали сторч.

Вона батька боронила,
Бо він сперечався
З комуністами. Й схопили
Ті його, а він пручався.

Схопили і посадили
На транссибірський експрес,
Півсела так засудили –
Ось така ціна прогресу.

Сів навпочіпки Ярема
І матінку обійняв,
А над ними в синім небі
Саме бусол пролітав.