Украиниада. Часть 2

«Україніада»
Частина ІІ

Отож були часи бентежні,вельми войовничі,
Україна за незалежність воювала вічність.
Гетьман був Іван Мазепа, а цар – Петро Перший,
Край був з лісом, був зі степом безкраїм, безмежним.
Україна та Росія воювали разом
Ворогів Христа - доцільно сказати одразу.
З козаками Петро Перший захопити зміг Азов,
Опирались турки вперто, зачинились на засов.
Та пила відвага мед, а пророк Магомет –
П’є він християнську кров, а вона сміється знов.
Цар Петро тоді козацтву влаштував бучний бенкет,
Нагороджував звитяжців за облоги хепі-енд.
Цар Мазепу викликає до себе в шатро:
«Здоров, Іване, як ся маєш?» - «Здоров був, Петро.»
«Ти, Іване, біля мене як за пазухою будеш
У бога. Лиш в супермена ти не грай і в Робін Гуда.»
«Ваша Великодержавність, Ваша Висококультурність,
Вам слугує моя шабля, Ваша слава і могутність
І лякає, і вражає ворогів Ісуса,
І пошану викликає й гордість Ваших друзів.»
Гетьманові цар дарує коштовні дарунки,
І вином його частує з золотого кубка.
І Мазепа усміхався, терпів фамільярність,
Та до себе повертався, скрививши гримасу.
Цар є богом у Росії, та в Україні гордій
Є гетьман, хоч не всесильний, і отаман народний.
Та коли Причорномор'я з допомогою козаків –
Охоронців прикордоння – Петро І захопив,
То така свободна й горда військова громада
Стала, наче кістка в горлі, йому заважати.
Він дарує капітанам у приватну власність
Колективний капітал – землю. І селянскість
Прирікає на кріпацтво, панщину і рабство,
Та поки жило козацтво, люди не здавались.
Це пригнічене селянство шукало єднання,
Й покладало на козацтво усі сподівання.
Мазепа був феодалом, царя Петра васалом,
А народним генералом Палія вважали.

Семен Палій – козацький батько, отаман та й годі,
Він відновлював козацтво на радість голоті.
Воював за Україну проти ляхів і татар,
Відстоював рідну віру і права селян.
Мазепа заздрив Палію, гучній його славі,
Він правдивий гетьман був в народній уяві.
Тож Мазепа Палія запросив на бенкет,
Той вже випив на коня, та гетьман його з лабет
Не випустив, а послав Петрові донос,
Той Палію прописав сибірський мороз.

Так Мазепа потурав російським магнатам,
Це йому гарантувало збереження посади,
Але він чекав давно слушної нагоди,
Щоб змінити статус кво й листувався потай
З королями і панами Швеції та Польщі,
Він бачив, що з москалями ми розбили горщик.
Петро Перший планував ліквідувати козацтво,
Його в походи відсилав до кордонів царства,
Досягнення промислові змінити мали хід війни,
І козаки не готові до цих змін були.
Детальніше про ці події писали Кащенко й Грушевський,
Костомаров, Антонович, Крип’якевич, Апанович.
І звичайно Яворницький в «Історії козаків»
(Його у вигляді писаря Ілля Репін зобразив).

З Нідерландів повернувся засмучений цар Петро,
Світ йому перевернувся, прорубалося вікно.
Він побачив там культуру, і науку, і мистецтво,
Техніку, архітектуру, і охайність, і письменство.
У Росії все інакше: темрява, багно і бруд,
І, щоб висловитись м’якше, менш освічений тут люд.
Гнів і лють змінили смуток енергійного царя:
«Чи хіба ми гірші люди? Не така у нас земля?
Ми повільні буваємо, – треба підштовхнути нас,
І ми надолужимо згаяне, і ще й випередим час!»
Міркував Петро багато про еволюцію культур,
І вирішив побудувати по-над морем Петербург.
Там нова столиця буде, буде торгівельний флот,
Дивуватимуться люди: «На болоті буде порт?»
Кілька років будували нове місто батраки:
Тут селяни пробували, і містяни, й козаки.
З усіх куточків імперії прибував безправний клас,
Холод, голод і бактерії працювали не на нас.
Тут тягали каміння, рубали й тесали ліс,
Копали рови, штовхали в багнюці віз.
І лишилося багато у багнюці тій кісток;
Україна – наша мати, а Росія, ти нам хто?
В усій Російській імперії від служб і поборів
Тяжко було плебеям і сумно доволі.
Москалі на Україні коли квартирували,
То нашою гостинністю нерідко зловживали.
Складалися відносини по-різному щоразу,
Та видно шовіністичну тенденцію одразу.

Гетьман Іван Мазепа – меценат відомий,
Збудував не одну церкву, засновував школи.
Та вирішив посватати дід молоду хрещеницю,
Дочку генерального судді – Мотрю Кочубеївну.
Ображений Кочубей з опозиціонером Іскрою
Звинуватили Мазепу в націоналізмі.
Й написали Петру Олексійовичу листа в Петербург,
Цар Петро обох їх кличе на допит. Але тортур
Не витримали вже вони і свідчень відреклись,
І їх Мазепі віддали: «Мазепо, розберись!»
Він їх до страти засудив, й насупився, як сич,
Відтоді гетьман зачастив з візитами на Січ.
Там план черговий формувався порятунку України,
Мазепа з Карлом листувався про альянс ймовірний.
Мазепа з Батурину їде Карлові назустріч,
Та Петро уже розвідав про цю нерозумність.
В Батурині влаштували москалі катівню,
Населення мордували, руйнували будівлі,
Сплюндрували місто вщент гарне та хороше –
Український Карфаген Третій Рим спустошив.

Тим часом під Полтавою шведи й українці
Готували в таборі шаблі та рушниці.
(Кость Гордієнко звертається до козаків перед битвою):
«Тут зібралися мущини – сини України,
Кому сидить у печінках російське правління.
Нас експлуатують і обдурюють, Експропріюють наше майно,
Нашим салом нас же й обшкурюють, Хіба це дружба? Це лайно!
Москалі у Бога не вірують, керує ними Антихрист Петро,
А наші юди за 30 срібляників продають Україну в ярмо.
Станьмо ж, браття, до бою кривавого, хоча й не дуже сприятливий час,
Та не зганьбімось, щоб не знеславили майбутні покоління нас.
Кожен із вас вільний, як яструб верховинний,
Хай котяться під три чорти, кому ми щось там винні!
А ну ж бо, вдармо лихом об землю! Тут нам жаба й цицьки дасть!
Либонь, Україна ще не вмерла, не з потрохами продалась…»

Так повстали проти рабства вільні патріоти,
Але зазнала поразки піхота й кіннота.
Це повстання на відміну від повстання Хмельницького
Не отримало відгуку народу українського.
Цар Петро до українців писав маніфести,
Щоб вони не долучались до зрадника Мазепи.
До Мазепи у народі не було довіри,
Він був панської породи, за нього в країні
Соціальна нерівність досягла апогею,
І  її непохитність нагадувала скелю.
Говорячи відверто – це була авантюра,
Ми кинулись на імперію, як на гицеля собацюра,
Як на дресирувальника ведмідь або лев,
Як «Титанік» на айсберг, як об клітку орел.

Мазепа випав з боротьби, дістався до Бендер,
Але від стресу та нудьги захворів і помер.
Пилип Орлик написав конституцію в вигнанні,
На папері він рацію мав, та життя не завжди раціональне.
Настали сумні часи, про які писав Шевченко,
Скаржилися на Русі на панщину нестерпну.
Становище селянства дедалі погіршувалось,
Воно потрапило в рабство, й зі спогадами залишилось
Про славу, і волю, і мрію про незалежну Україну,
Та у душі живе надія, і тліє, гріє, як жарина.
А як з Дніпра подує вітер, роздмухає він ту жарину,
Й устануть українські діти, й порвуть кайдани неодмінно.
Заради миру і свободи, заради правди і любові,
Єднаймося в своєму домі, бо зло весь час напоготові.

Джерела (до обох частин):
1. Измаил Срезневский "Запорожская старина"
2. Адріан Кащенко "Оповідання про славне Військо Запорозьке низове"
3. Володимир Антонович "Про козацькі часи на Україні", "Последние времена казачества на правой стороне Днепра", "Акты о казаках" (с предисловием)
4. Николай Костомаров "Малороссийский гетман Зиновий-Богдан Хмельницкий", "Южная Русь в конце 16 века", "Руина. Мазепа. Мазепинцы"
5. Михайло Грушевський "Історія України-Русі"
6. Дмитро Яворницький "Історія запорізьких козаків"
7. Іван Крип'якевич "Богдан Хмельницький", "Історія Козаччини"
8. Пантелеймон Куліш "Записки о Южной Руси"
9. Олена Апанович "Розповіді про запорізьких козаків"
10. "Народна пам'ять про козацтво" - Запоріжжя, "Інтербук", 1991
11. Алексей Толстой "День Петра" (Повести, рассказы, пьесы)