Николай Некрасов Буря

Довго відмовляла Любушка-сусідка,
І нерешті каже: "Є в саду альтанка,

Як темніше стане - розумієш ти? .."
Я чекав, страждався, ночі-темрявИ!

Кров у молодого: закипить - не жарт це!
Та поглянув в небо – зохололо серце!

Небо обкладалось хмарами зовсІм,
Полив дощ струмками - прокотився грім!

Брови я насупив і пішов похмурий -
«Щоб побачить Любку краще і не думай!»

Люба білоручка, Люба полохлива,
Бурей за ворота бігти  їй у диво;

Правда, не була б і буря їй страшна,
Якби... та на стільки любить чи вона?.."

Без надії, нудний приходжу в альтанку,
Приходжу та бачу - Любушку-сусідку!

Промочила ніжки, хоч вичави шубку.
От була  турбота сушити голубку!

Та  з тієї ночі брови я не хмурю,
Тільки посміхаюсь, як почую бурю...


Рецензии