Тарас Шевченко - Описи, образи, оповiдки - 1

1.

Мені тринадцятий минало,
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечно сіяло,
Чи так менї чого було -
Менє так любо, любо стало,
Неначе в Бога...
Уже прокликали до паю,
А я собі у бурянї
Молю ся Богу; і не знаю,
Чому маленькому менї
Тогдї так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо і село,
Ягня, здаєть ся, веселилось,
І сонце гріло, не пекло.

     Та не довго сонце гріло,
Не довго молилось;
Запекло, почервонїло,
І рай запалило.
Мов прокинув ся, дивлю ся:
 Село почорнїло,
Боже небо голубеє
І те помарнїло.

Поглянув я на ягнята -
Не мої ягнята:
Обернув ся я на хати -
Нема в мене хати :
Не дав менї Бог нїчого !
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози... А дївчина,
При самій дорозї,
Недалеко коло мене,
Плоскінь вибирала,
Та й почула що я плачу:
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози,
І поцїлувала...

     Бридня! а й досї як згадаю,
То серце плаче та болить:
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю !
Умер бі орючи на ниві,
Нїчого на сьвітї не знав,
Не був би в сьвитї юродивим,
Людей і Бога не прокляв !


!847