Три дочки. Моравська народна балада. Укр. переклад

Три дочки. Моравська народна балада на сюжет "Короля Ліра". Укр. переклад

Оригінал:

Tri dcery

Moravska lidova balada

Mel tat;cek, mel tri dcery,
vsechny se mu provdat mely.

Nejstars; jak dceru vdaval,
tri sta tolaru s ni daval.

«Tu mas moje dcerko mila,
bys me v stari obzivila.»

«Vsak vam toho nezabudu,
na rukou vas nosit budu.»

A jak druhou dceru vdaval,
dve ste tolaru s ni daval:

«Az nebudu robit moci,
prispejes mi ku pomoci ?»

«Vsak vam toho nezabudu,
do smrti vas chovat budu».

Kdyz tu nejmlads; mel vdati,
nemel ji uz ceho dati:

«Zdaliz i ty dcero mila,
v stari bys me pohostila?»

«Tatickuu vas nezabudu,
vzdycky vasi dcerou budu.»

Neminulo sedm roku,
sel taticek v slabem kroku.

A sel k prvni mile dceri,
klobouk snal u jejich dveri:

«Nemohu jiz pracovati,
chces-li, dcero, stravy prati?»

Ona do komurky vesla,
stary provaz odtad nesla:

«Kdyz delati nemuzete,
obesit se nekam jdete.»

Hulecku vzal a sel z dveri,
k prostredni sve mile dceri:

«Budes-li mne ty chovati,
kdyz uz nemohu delati ?»

Ona do komurky vesla,
stary sotorek mu nesla:

«Kdyz Vam nelze pracovati,
jdete chleba vyzebrati.»

Hulecku vzal, pozaplakal:
«Jakych jsem to casu dockal!»

Hulecku vzal a sel z dveri,
samy strach k te treti dceri:

«Dcero, star jsem, vseho treba,
das-li pak mi kousek chleba

«Vitam vas mily taticku,
v;tam, sivy holoubecku!»

A hned do komurky vesla,
bily kolac otci nesla:

«Do smrti tu zustavejte,
deti me mi kolibejte !»

«Dcerko, dcerko moje mila,
jak jsi ty me potesila!

Nejvic jsem te trestal z mala,
vena jsi ty nedostala,
jedinas mne uvitala!»

«Dosti jste mi vena dali,
ze jste zmlada trestavali,
v bazni bozi vychovali.»

Джерело тексту: Л.І. Даниленко. Чеська мова. Підручник – Київ «Довіра», 2007 – С. 231 – 232. В Інтернеті зустрічається також.


Мій переклад:

Три дочки

Моравська народна балада

Один батько три дочки мав,
всіх їх заміж віддавав.

Як найстаршу віддавав,
триста талярів їй давав.

«Маєш віно, дочко мила,
щоб старого пригостила».

«Вас ніколи не забуду,
на руках носити буду».

А як другу віддавав,
двісті талярів їй давав.

«Як не здужаю робити,
зможеш батька прихистити».

Час найменшу віддавати –
нема чого з нею дати.

«Будь щаслива, дочко мила!
Ти б старого прихистила?»

«Батечку, Вас не забуду,
Повік донькою Вам буду».

Семи років не минуло –
батька неміч огорнула.

До старшої він завітав,
Капелюха на ганку знімав.

«Вже не можу працювати –
будеш батька годувати?»

Вона до нього виходила,
Стару мотузку виносила.

«Як не можете робити,
маєте житття скінчити».

Узяв батько ціпок, геть подався,
до другої дочки добрався.

«Будеш мене годувати –
вже несила працювати?»

Вона до нього виходила,
стару торбу виносила.

«Як несила Вам робити,
мусите іти просити».

Узяв батько ціпок, зажурився:
«Ось якої, старий, я дожився!»

Узяв ціпок, геть попрямував:
хоч і сором, найменшу відвідати мав.

«Донечко моя, старий я зробився,
Чи не маєш хлібця кусень, щоб наївся?»

«Здоровенькі були, любий батечку,
Здоровенькі були, сивий голубочку!»

Вона до нього виходила,
Білу паляницю виносила.

«Будете тут віку доживати,
Діток моїх малих колисати».

«Донечко моя ти мила,
Як потішити ти вміла!

Я ж тебе малу найбільш карав,
Віна тобі зовсім не давав,
Лиш від тебе повагу дістав!

«Досить віна мені давали,
Як малу мене Ви карали,
Страх Божий до серця вселяли».

Переклад 01 – 02. 05. 2015