Л. Филатов В пятнадцать лет, продутый на ветру укр
Оригинал:
Леонид Филатов.
В пятнадцать лет, продутый на ветру
Газетных и товарищеских мнений,
Я думал: «Окажись, что я не гений, —
Я в тот же миг от ужаса умру!..»
Садясь за стол, я чувствовал в себе
Святую безоглядную отвагу,
И я марал чернилами бумагу,
Как будто побеждал ее в борьбе!
Когда судьба пробила тридцать семь
И брезжило бесславных тридцать восемь,
Мне чудилось — трагическая осень Мне на чело накладывает тень.
Но, точно вызов в суд или в собес,
К стеклу прижался желтый лист осенний,
И я прочел на бланке: «Ты не гений!» —
Коротенькую весточку с небес.
Я выглянул в окошко — ну нельзя ж,
Чтоб в этот час, чтоб в этот миг ухода
Нисколько не испортилась погода,
Ничуть не перестроился пезаж!
Все было прежним. Лужа на крыльце.
Привычный контур мусорного бака.
И у забора писала собака
С застенчивой улыбкой на лице.
Все так же тупо пялился в окно
Знакомый голубь, важный и жеманный…
И жизнь не перестала быть желанной
От страшного прозенья моего!…
1984
Переказ:
Леонід Філатов.
В п’ятнадцять років слухав я вітрів,
Роздмуханих газет і друзів ґвалтом,
І думалось: «Як я не геній раптом —
То з жаху я б і жити не схотів!..»
Сідаючи за стіл, я відчував:
Святу відвагу стримувать несила.
Завзято аркуші бруднив чорнилом,
Немов в борні папір перемагав!
Коли мені настало тридцять сім
І тридцять вісім блимало безславних,
Я марив, що трагічна осінь плавно
Наблизилась і кидає вже тінь.
Та ніби виклик в суд чи в соцзабез
Жовтенький лист прибився до віконця,
І у листочку «Ти не геній!» йшлося —
Мав стисле повідомлення з небес.
Я визирнув надвір: ну як же так,
Щоб у величну відбуття годину
Погода не відбила переміни,
Довкілля не відповіло ніяк!
Світ був, як був. Калюжа на ганку,
Сміттєвий бак від горя не гойдався,
А під парканом песик оправлявся,
Сором’язливу пику мав таку…
Бездумно у вікно зір утопив
Знайомий голуб, пишний та манірний…
Життя кохане не було обридним
Від правди, що в собі я зрозумів!…
Переклад 27.12.2016
Свидетельство о публикации №121122405203