Нина Салова 2. Ключик накидной. Рус. Бел

 
Зацвела черемуха на краю села.
Своего  я  «солнышка» до весны  ждала.
Сколько надо было силы, позабыть про клуб...
Я же верила, что милый - тоже однолюб

Ни письма, ни весточки - извела тоска.
Все подружки-девочки крутят у  виска:
«Почернела, похудела, больно нам  глядеть,
С  красотой такой не дело на печи сидеть?»

Женихов мне сватали грустных и смешных.
Своего, как спрятали, все искала в них.
У него глаза, что море, и душа без  льдин.
Вот уж горюшко, так горе - он такой один.

Как-то я плелась под  вечер с родника  с водой,
Вижу : миленький навстречу с девой молодой.
Плечи  выпрямила твердо, шаг мой «от бедра»,
И в  него  плеснула гордо оба я ведра

Хохотала на  тропинке, чтобы  знали  все:
Рано мне справлять поминки по своей красе.
Пусть пригожих разобрали, пусть высоких нет-
Все равно, долой печали с юных моих  лет.

Только времечко летело, грусть больнее жгла,
Бегала я то и дело на конец  села.
И уже под осень  как-то, когда падал лист,
Недалеко, вижу трактор, рядом  тракторист.

Бисер крепких слов искрится, нервы  потрошит:
Видно, гайка покориться парню не спешит.
Под  горячую я руку: « Мать-то тут  при чем?
Обними ты эту штуку накидным ключом!»

Разогнулся, распрямился, как могучий дуб.
Взгляд  мой  тут же зацепился за волнистый чуб.
Ну а в разуме с опаской: «Страшный, как медведь!»
Красоту под грязной маской трудно разглядеть.

Наградил оглядкой строгой, прямо хоть беги:
« Иль иди своей дорогой, или помоги!
Если сможешь, лезь в кабину, жми вон ту педаль,
Коль не жаль - добавил  в спину, на ногтях эмаль»

Вдруг  куда-то я нажала, лишь бы не ворчал,
В свечке  искра  пробежала, трактор  зарычал.
Улыбнулся он, стирая с моих щек мазут:
« Ишь ты, смелая какая! Хочешь, подвезу!»

Тесно на одном сидении, все ж пустилась в путь-
Клеились к нему колени, прилипала  грудь.
Как хотелось, чтоб дороги  не было конца,
Льнуло  сердце  недотроги  к сердцу  молодца.

Чувства  хмелем забродили, и  перед постом
Небеса  благословили нас своим перстом.
Греет счастье вместе с Богом  и в судьбе одной
Оберег наш  под порогом, ключик накидной.

Ключык накідной
 
Заквітнела черемушка  на краю сяла.
Свайго  я  «сонейка» да вясны  чакала.
Колькі трэба было сілы, забываць пра клуб...
А я ж верыла, што мілы - будзе адналюб

Ні ліста, ні ветачкі- змарнела нуда.
Усе сяброўкі- круцяць у скроні:
«Счарнела, схуднела, балюча нам  глядзець,
Прыгажуняю не дзела на печы сядзець?»

Жаніхоў мне сваталі сумных і смешных.
А свайго хавалі, усё шукала ў іх.
У яго вочы, нібы  мора,і душа без мін.
Там, дзе ліха, там і гора - ён такі адзін.

Неяк я плялася пад  вечар з крыніцы  з вадой,
Бачу : міленькі насустрач з паннай маладой.
Плечы  выпрастала цвёрда, крок мой «ад сцягна»,
І ў  яго  плюхнула ганарліва абодва я вядра

Рагатала на сцяжынцы, каб  ведалі  ўсе:
Рана мне спраўляць памінкі па сваёй красе.
Хай прыгожых разабралі, хай высокіх цьма-
Усё адно, далоў жа смуткі, гора - не турма..

Колькі часу праляцела, сум слязой ліла,
Бегала  раз-пораз смела на канец  сяла.
І ўжо пад восень  неяк, бо валіўся ліст,
Недалёка, бачу трактар, побач  трактарыст.

Пацеркі дужых слоў іскрыцца, нервы  трыбушыць:
Відаць, гаечка скарыцца хлопцу не спяшыць.
Пад  гарачую я руку: « Мат твой тут  пры чым?
Абнімі ты гэту штуку ключом накідным!»

Разагнуўся, распрастаўся, як магутны дуб.
Погляд  мой  тут жа ўчапіўся за хвалісты чуб.
Ну а розум з асцярогай: «Страшны, як мядзведзь!»
Прыгажосць пад бруднай маскай цяжка разглядзець.

Узнагародзіў аглядкай строгай, прама хоць бяжы:
« Ці ідзі сваёй дарогай, ці дапамажы!
Калі зможаш, лезь у кабіну, цісні вунь педаль,
Калі не шкада - дадаў  у спіну, на пазногцях эмаль»

Раптам  кудысьці я націснула, абы не бурчэў,
У свечцы  іскра  прабегла, трактар  загырчэў.
Усміхнуўся ён,сціраючы з маіх шчок мазут:
«Бачыш ты,адважная якая! Жадаеш, падвязу!»

Цесна на адной сядушцы, усё ж пусцілася ў шлях-
Ляпіліся да яго калены, ліпла ў  грудзях.
Як жадалася, каб дарогі  не было канца,
Тулілася  сэрца  недатыкі  да сэрца  малайца.

Пачуцці  хмелем закіслі, і  перад пастом
Нябёсы  блаславілі нас сваім перстом.
Грэе шчасце разам з Богам  і ў лёсе адной
Засцярог наш  пад парогам, ключык накідной.

    Перевёл Максим Троянович


Рецензии