Лiна Костенко - Кольоровi мишi -Перевод на русский

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Кольорові миші":

         Разноцветные мыши
 
Давным-давно, году так в шестисотом,
когда носили шпаги на боку,
жгли на кострах колдуний при народе
и развлекали казнями толпу,
когда науки были не в почёте,
и с грамотой не каждый был знаком,
так вот, тогда однажды в Вышгороде
предстала ведьма Анна пред судом.

Той Анне было девять или десять,
её сосед разгневанный привёл,
и кучу листиков с кленовых веток,
как доказательства, он положил на стол.
Сухие разноцветные листочки
тихонечко шуршали на сукне.
Осеннее негреющее солнце
стояло спелым яблоком в окне.

Сосед сказал суду:
                -  Привёл я ведьму.
Она, в отличье от детей других,
мышей умеет делать разноцветных
из этих листьев жёлтых и сухих.
Как? - сложит себе стопочкой листочки,
два раза фукнет - те и побегут.
А у меня же дети, сын и дочки,
я допустить такого не могу!

Нормальны и здоровы были дети,
она ж с пути сбивает малышей  -
им снятся стайки мышек разноцветных.
Нам жизни нет теперь от тех мышей!

Тогда судья в судейской черной мантии
сказал:
             - Жизнь - это дело без гарантии.
Колдуний мы караем по закону.
Перекреститесь, сударь, на икону.
Суду скажите: может, на метле
из дымохода ведьма вылетала?
А мыши сгрызли пару сухарей,
прогрызли пол и портят что попало?

Сосед сказал: - Не видел никогда,
чтоб на метле она летала в небе,
и мыши те не делали вреда,
тут о моральном речь идёт ущербе.

Судья спросил: - Они на вас рычат?
- Нет - был ответ, - пока что не рычали. -

Два раза фукнул писарь на печать.
А девочка сидела тихо в зале.   

Был серый день и серый небосвод,
и серый стол, всё в зале серым было.
И вдруг мяукнул
                разноцветный кот -
и разлились на приговор чернила.

Эмма Иванова.
01.10.2021г.

================================

                Оригінал:
             Кольорові миші
             Ліна Костенко

Давно,
іще в шістсот якомусь році,
ну, цебто більш як три віки тому,
коли носили шпаги ще при боці
і розважали стратами юрму,
коли відьом палили при народі,
коли наук не знали ще ладом, —

кажу, давно, кажу, у Вишгороді
підсудна Анна стала пред судом.

Було тій Анні, може, десять рочків,
Її привів розлючений сусід.
Багряне листя, кілька тих листочків,
останнє листя із кленових віт
було на стіл покладене, як доказ,
і шаруділо тихо на сукні.
Осіннє сонце, яблуко-недоквас,
стояло в голих кленах у вікні.

І той сусід сказав тоді у тиші:
— Панове судді! Я її привів.
Вона робила... кольорові миші
з оцих ось жовтих і сухих листків.
Ото складе листочок до листочка,
два рази хукне — так і побіжать.
У мене діти, в мене син і дочки,
у них цяцьки так жужмом і лежать.

Вони були нормальні і здорові,
а ця чаклунка збила їх з пуття.
Вночі їм сняться миші кольорові.
Од тих мишей немає нам життя!

Тоді суддя в судейській чорній мантії
сказав:
— Життя — це справа без гарантії.
Чаклунок ми караєм по закону.
Перехрестіться, пане, на ікону.
Скажіть суду: вона із димаря
вночі літала чи згасила зірку?
Чи вам ті миші згризли сухаря,
а чи прогризли у підлозі нірку?

Сусід сказав, що миші ті якраз
такої шкоди не чинили зроду,
що в господарстві наче все гаразд,
а йдеться швидше про моральну шкоду.

Суддя спитав: — Вони на вас гарчать?
— Та, — каже, — ні. Але вони яскраві. —
Два рази хукнув писар на печать.
Сиділа тихо дівчинка на лаві.

Був сірий день. І сірий був сусід.
І сірий стіл. І сірі були двері.
І раптом нявкнув кольоровий кіт.
Залив чорнилом вирок на папері.
------------------------------- Ліна Костенко
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=5763