Лiна Костенко - Балада моiх ночей - перевод на рус

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Балада моїх ночей":

     Баллада моих ночей
 
Накрыла ночь весь мир своими крыльями,
на небе тучи, не видать ни зги,
а в поле, меж казацкими могилами,
мой Дон Кихот всё ищет ветряки.

К тем ветрякам пройти какими тропами?
Никто ответ бедняге не даёт.
И ночь глуха, и поле перекопано,
и в пустоту лишь целится копьё.

И всё вокруг мертво и заколдовано,
смеётся злой колдун невдалеке.
И мысли мои грустные, как клоуны,
что растирают слёзы по щеке.

Куда ведёшь меня, моя гордыня?
В какие прошлогодние снега?
А может быть, идёшь ты на погибель,
и жизнь тебе совсем не дорога?!

О Дон Кихот, о рыцарь мой отважный,
бредёшь тропою горькою давно.
Устал твой конь, обувка просит каши,
и в бурдюке закончилось вино.

Возможно, не совсем в своём уме ты?
Или судьба такая суждена?
Тебе что, мало - просто жить на свете?
Перебороть ты хочешь колдуна?!

Вон смерть твоя заухала совою.
Развесят смех над пущами сычи.
Ты думаешь, доточит кто собою
твои слепые подвиги в ночи?

А ноги длинные, на икрах раны -
их сорняки стегают всё сильней.
Дрожит земля. Идут толпой бараны.
Иль ты баранов принял за людей?

Ты им на помощь, рыцарь-недотёпа.
Ты их спасаешь, а бараны в крик.
Эх, Дон Кихот, ты не мешай им топать -
пускай идут спокойно на шашлык.

Гудят столбы, дрожит земля под стадом.
Побереги остатки слабых сил...
Баранов, рыцарь, задевать не надо -
они тебя затопчут мигом в пыль!

Не сможешь людям передать и опыта.
Лишь молнии напишут от руки,
как Дон Кихот погиб бесславно дОсветла,
ища везде зачем-то ветряки.

Темнеет степь казацкими могилами.
Проходит время, вечный секундант.
Стоит ветряк с опущенными крыльями.
Стреноженный пасётся Росинант...

Эмма Иванова.
04.09.2021г.

================================
   
            Оригінал:   
         Балада моїх ночей 
           Ліна Костенко

Коли земля в холодну ніч загилена
і вітер в зорях тягне горяка,—
у полі, між козацькими могилами,
мій Дон Кіхот шукає вітряка.

А той вітряк давно вхопили вхопини.
Пірнає в хмару місяць-дармовис.
І ніч глуха, і поле перекопане,
і в порожнечу поціляє спис.

А все довкола мертве, зачакловане,
і злий чаклун глузує поблизу.
Мої думки печальні, наче клоуни,
що, сміючись, розмазують сльозу.

Куди ведеш мене, моя гордине?
В яких вершин позаторішній сніг?
Ти суньголов. Ти скрізь напропадиме.
Чи ти вже зовсім розуму одбіг?! —

Мій Дон Кіхоте, лицарю, чого-бо ти
бредеш один по цій гіркій стезі?
Утюпкавсь кінь, і каші просять чоботи,
і вже вина немає в бордюзі.

Ти, Дон Кіхоте, може, біснуватий?
Що в тебе є? Печаль і далина.
Тобі не досить — просто існувати?
Ти хочеш побороти чаклуна?!

Он смерть твоя лулукає совою.
Розвісять сміх над пущами сичі.
А чи коли доточить хто собою
твої незрячі подвиги вночі?

А ноги довгі, ноги, не котурни.
Б'ють по литках терни і бур'яни.
Стугнить земля. Ідуть великі юрми.
Ти думав — люди, глянув — барани!

Ти їм на поміч, лицар-недотепа.
Ти їх рятуєш, а вони у крик.
Ех, Дон Кіхоте, їм же не до тебе.
Не заважай іти їм на шашлик.

Гудуть стовпи гавайською гітарою.
Двобій душі й рогатого рагу...
Ох, лицарю, не зв'язуйся з отарою —
вона тебе затопче в пилюгу!

Не встигнеш людям передати й досвіду.
Лиш блискавки напишуть від руки,
як ти загинув, Дон Кіхоте, вдосвіта,
шукаючи грукучі вітряки.

Замгліє степ козацькими могилами.
Минає час, єдиний секундант.
Стоїть вітряк з опущеними крилами.
Стриножений пасеться Росінант...
-------------------------------------- Ліна Костенко
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=13059