Не забуду ніколи, чи був, може не був
Ось той вечір: пожежей зорі
Спалено та розсовано блідоє небо,
І на жовтій зорі - ліхтари.
Сидів коло вікна в залі повній я тихо,
Про кохання співали десь-то скрипалі,
Я послав тобі чорну троянду в келИху
Золотого, як небо, аи.
ГлянулА ти. Зустрів зн‘яковіло-зухвало
Погляд гордий, їй чемно вклонясь.
Свойому кавалеру ти різко сказала:
«Ще один, кому я сподоблАсь!»
У відпОаідь негайно гримнули десь струни
Заспівали шалено смички…
Тож була ти зі мною презирством ще юним,
Непомітним тремтінням руки…
КинулАся ти рухом наляканой птиці,
Ти пройшла, як мій сновид легкий...
І зітхнули духи, задрімали віїці,
Шопотіли в тревозі шовки.
Но із глубу дзеркал мені погляд кидала
НачебтО наказала: «Піймай!..»
А намисто бряжчало, циганкА танцювала
Про кохання верЕщала вкрай.
1910 р.
О. Блок. У ресторанi
© Copyright: Николай Андреевич Гардба, 2021
Свидетельство о публикации №121090106107
Свидетельство о публикации №121090106107
Рецензии
