Устим Кармелюк

Ой, Устиме Кармелюче,
Меснику народний!
Ти панам так надокучив,
Як кістка у горлі.

Ой, Устиме Кармелюче,
Останній гайдамаку!
Не одного пана замучив,
Як гицель собаку.

Ой, Устиме Кармелюче,
Український Робін Гуде!
Карав панів неминуче,
Уже так не буде.

Устим був парубок моторний,
А ще гонорливий,
Не слухав пана по вівторках,
А надто - по неділях.

Пан, щоб здихатись неслуха,
Віддав його в москалі,
Та лаври народного месника
Бачив Устим уві сні.

Тож він утік із армії,
Хтось скаже: "Дезертир!"
Та з армії вульгарної
Утік сільський кумир.

Він повернувсь у рідний край,
Де скніли кріпаки,
Він мріяв про селянський рай
Без панських ланцюгів.

Очолив боротьбу селян
За волю, правду й мир,
І грабував панів щодня
Селянський командир.

Він грабував багатіїв,
А гроші роздавав
Селянам. Бо заради них
Усе це й затівав.

Не раз, потрапивши в полон,
Почув він смертний вирок,
Але, оглянувши його,
Суддівство постановило:

"Такий би ще попрацював, -
На каторгу його!
А щоб він нас не забував, -
По спині батогом!"

Устим привик до відшмагань
І до сирих в'язниць,
До марних панських намагань
Його остепенить.

Одного разу він зв'язав
Із сорочок канат,
Й по нім з в'язниці утікав
Син, чоловік і брат.

А якось їхав чоловік,
І скаржився на долю,
Сльози крапали з повік,
Бо голодні й хворі

Дружина та дітлахи
Лишилися вдома,
А ще панщина й борги
Довели до хронічної втоми.

Їде він на ярмарок,
Волів продавати,
Коли це під явірком
Кармелюк кирпатий

Стоїть. Та й пита його:
"Куди їдеш, друже?"
А той і відповідає:
"Потрібні гроші дуже,

Бо родина недоїдає,
То їду на ярмарок,
Та волів своїх останніх
Продам, і корівку ялівку."

"Постривай, не продавай" -
Кармелюк йому говорив, -
"Сто карбованців тримай,
І Кармелюка на селі похвали."

Чоловік узяв карбованці
Зі здивованим обличчям,
А Кармелюк похапцем
Чкурнув у ліс з узбіччя.

Зрадів тоді той чоловік,
І вирушив до шинку
Випити чарку чи дві,
Забув про дітей і жінку.

Незчувся, як поцупили
Ті гроші зловмисники,
А чоловік скоцюрблений
Картав себе, звісно.

Коли це увійшов Устим,
Та й каже чоловіку:
"Цього разу я тебе простив,
Але наступного - наб'ю пику!"

Й дав сто карбованців знову,
А чоловік відтоді
Кинув пити і раптово
Справи пішли вгору.

А якось грабували екіпаж
Хлопці-гайдамаки,
Екіпаж той був не наш,
В нім сиділи панІ гарні.

Один хлопець не втримався
Й почав залицятись,
До пані наблизився
Й поліз цілуватись.

Та Кармелюк наказав
Його покарати,
Перед пані вибачивсь, хоч гроші й забрав -
Такий був дивакуватий.

Його шмагали батогом,
Таврували тавром,
А він тікав з в'язниці знов,
І формував ядро

Селянських акцій і повстань.
Панів, наче бур'ян
Знешкоджував цей здоровань
З промовистим ім'ям.

Але найдужче незлюбив
Він українців тих,
Які своїх же земляків,
Старих і молодих,

Обдурювали. А панам
Служили, як хорти;
На Україну, як на крам
Дивилися вони.

Таких ненавидів Устим
Всім серцем Кармелюк,
І за життя своє устиг
Провчити цих зміюк.

Одного разу Кармелюк
Покинув гайдамацтво,
І став, як хлібороб, за плуг,
Забув про розбишацтво.

Любив дружину й діточок,
Але боліло серце,
Коли він бачив знов і знов
Нахабство й шкуродерство.

Він грабував грабіжників,
Ошукував ошуканців,
І армію сподвижників
Поповнювали новобранці.

Та влаштували засідку
Пани на отамана,
Й застрелили, як наслідок,
Останнього могикана.

Застрелили срібним ґудзиком
Лицаря-характерника,
Але не вбили боягузи
Слави народного месника.

Хоч нащадки й призабули,
За що боровся пращур,
Проте пам'ятають минуле
Печери та хащі...