Иван Ярославов. Приторный сон бытия. Рус. Бел

Мы приспособились уже, привыкли
И к норме бурь, и к будничности гроз,
К родной земле скорбей в слезах приникли.
Когда к нам луч счастливый смех принёс -

Так стало страшно: неужели где-то
Есть это в мире - тишина, покой,
И над державою добра и света
Всевышний - до него подать рукой,

И девочка, омытая вселенной,
Идёт, светла, невинна и юна,
Меж морем и землёй по кромке пенной...

О, яд медовый приторного сна!


Прыкры сон быцця
 
Мы прыстасаваліся ўжо, абвыкнем, мо калі,
І да нормы бур, і да будзённасці ўсур'ёз,
Калі да роднай туліліся зямлі.
Калі прамень шчаслівы смех прынёс -

Так стала страшна: няўжо-то дзесьці
Ёсць гэта ў свеце - цішыня, супакой,
І над дзяржаваю дабра. як весце
Ўсявышні - хоць яго крані рукой,

І дзяўчынка, амытая сусвету,
Ідзе, светлая, нявінная і юная, зірну,
Між морам і зямлёй па беражочку лета...

О, яд мядовы прыкрага сну!

    Перевёл Максим Троянович


Рецензии