В обiймах неба

Ти запитаєш як складаються вiршi.
А як натхнення пояснити?  Як дощi.
Краплинки щастя у хмаринках - навзаєм
Цiлує землю небосхил слiпим дощем.

Коли розлука скриє хмарами блакить,
То затяжним вiд слiз надовго задощить.
Коли емоцii вирують досхочу,
То грiм i блискавки у зливах ти почуй.

Слова не в змозi пояснити, це з душi -
В обiймах неба слухай дощ, а чуй вiршi.

1-3 червня 2021р.


У простiр неба

Крокує літом день, рахує сонце милі,
З колоссям вітерець повітрям заграє,
Мов морем у полях підхоплюються хвилі
І кожен гребінець до неба дiстає!

Пірнають в хліб пташки, з усюди спів їх лине,
Дерева підняли вітрила вздовж узбіч,
І чайки навкруги, і обрій - море синє!
Вирує у віршах натхнення, клич - не клич.

Тож хай летять рядки кудись у неба простір...
Сумую, та дарма, у кожного своє.
Грайливий вітерець все бавиться з волоссям...
І сповнене життя, бо ти у ньому є! 

Авторский литературный перевод:
http://stihi.ru/2015/06/07/5156


А я чекатиму на тебе

А я чекатиму на тебе
За обрієм, за небокраєм,
І поглядатиму у небо
«Чи згадує? Чи пам’ятає?»

І зігріватимуть долоні
У подихах відлуння літа,
І в сірий день на підвіконні
Розквітне сонце ніжним цвітом,

Розквітне кольором у листі,
Що вітер на гілках лоскоче,
В яскравих килимках барвистих,
Що дні вкриватимуть щоночі...

І хай думки мої не в змозі,
Пірнув метеликом у небо,
Лишити осінь на порозі,
Та я чекатиму на тебе.

Авторский литературный перевод:
http://stihi.ru/2014/08/25/587


Доброго ранку!

Вибач мені, заблукала я знов уві сні
І по знайомій стежинці прийшла у світанок,
Вранішні зорі зібрати крізь роси рясні,
Проміні сонячні перші - в сріблястих туманах.

Повні долоні зібрав солов'їних пісень,
Мовби вертаючись знов у омріяне небо,
Мовчки постою в порозі, вдивляючись в день,
Поглядом крізь неосяжність прилину до тебе.

Час повертатись, та рим невгамовний струмок
В вірші на пам'ять вплітає казковість світанку...
Подихом лагідним вітер торкнеться думок
І прошепоче відлуннями «Доброго ранку!»

Авторский литературный перевод:
http://stihi.ru/2024/06/20/39


Впусти мене у вир думок...

Впусти мене у вир своїх думок,
Бо раптом у моїм забракло місця -
Оскаженілий вітер знов і знов
Жбурляє у обличчя жовкле листя.

Поклич мене у мальовничі сни,
Відкривши таємницю сьогодення -
Від лагідного подиху весни
Засяють зорі в оксамиті темнім.

Спіймай мене в полон шалених мрій,
Зігрій намистом поглядів, цілунків -
І промінь віри та блакить надій
У небі намалюють візерунки.

Але, прошу, у спогади не клич -
Я вільний птах, у клітці ж мало місця!
Завжди темніша перед ранком ніч...
Та тільки сонце надихне на пісню!

Авторский литературный перевод:
http://stihi.ru/2015/10/14/7808