Сонеты Шекспира Укр. перевод

Сонеты Шекспира. Украинский перевод

Сонети Шекспіра. Український переклад



(Так, іще. :-)


Сюди я складаю сонети Шекспіра, які час від часу виходить перекладати українською.

Крім цього складаю їх у Клубі поезії, у ЖЖ та на Вордпрессі.

Як ви також пересвідчилися, Вільям Іванович дуже популярний серед перекладачів автор. Але мені його перекладати також потрібно.


(Сонети Шекспіра переклад)

Обрані сонети Списотрусові, вже неодноразово українською переспівані
Some Shake-Speare’s Sonnets in my Ukrainian translation


Sonnet 21

So is it not with me as with that muse
Stirred by a painted beauty to his verse,
Who heaven itself for ornament doth use,
And every fair with his fair doth rehearse,
Making a couplement of proud compare
With sun and moon, with earth, and sea’s rich gems,
With April’s first-born flowers, and all things rare
That heaven’s air in this huge rondure hems.
O let me, true in love, but truly write,
And then believe me my love is as fair
As any mother’s child, though not so bright
As those gold candles fixed in heaven’s air.
Let them say more that like of hearsay well;
I will not praise that purpose not to sell.

21

Не до душі натхнення пишномовне,
Чий спів йде від прикрас, не від краси,
І небо обдирає безсоромно,
Щоб увібрав предмет пишноти всі.
У порівняннях гордощі шанують:
Тут сонце й місяць, з надр, з морів скарби,
Квітневі квіточки … все, що цінують
В оточенні небесної кайми.
Як щире почуття, то й мова щира.
І я про образ, що мене скорив,
Скажу: красі далеко до світила,
З ким порівняю — з дітьми матерів.
Надмірного не хочу вихваляння:
Пишу я не про крам, а про кохання.

Переклад 29.12.2019



Sonnet 23

As an unperfect actor on the stage
Who with his fear is put besides his part,
Or some fierce thing replete with too much rage
Whose strength’s abundance weakens his own heart,
So I, for fear of trust, forget to say
The perfect ceremony of love’s rite,
And in mine own love’s strength seem to decay,
O’er-charged with burden of mine own love’s might.
O let my books be then the eloquence
And dumb presagers of my speaking breast,
Who plead for love, and look for recompense
More than that tongue that more, hath more expressed.
O learn to read what silent love hath writ;
To hear with eyes belongs to love’s fine wit.


23

Мов той актор, не з кращих, що, як вийде,
То з остраху роль плутає, хоч вчив,
Або мов лютий звір, що з люті гине,
Бо власний надмір сили пригнітив, —

Так почуваюсь я. Боюсь невір’я
І ладних слів, де треба, не знайду.
Любов міцна і давить непомірно,
В мені росте, мені же на біду.

Прошу, читай написане. Там мовлю.
Воно німе, та мовить серце в нім,
Благає так відповісти любов’ю,
Як не сказать балакунам отим.

Не знехтуй писаним, та щирим словом,
То гарний хист любові — чути зором.

Переклад 27.06.2020



Sonnet 25

Let those who are in favour with their stars
Of public honour and proud titles boast,
Whilst I, whom fortune of such triumph bars,
Unlooked-for joy in that I honour most.
Great princes’ favourites their fair leaves spread
But as the marigold at the sun’s eye,
And in themselves their pride lies buried,
For at a frown they in their glory die.
The painful warrior famous;d for might,
After a thousand victories once foiled
Is from the book of honour razed quite,
And all the rest forgot for which he toiled.


Then happy I, that love and am beloved
Where I may not remove nor be removed.


25


Хай ті, чиї зірки не вередують,
Хизуються, бо світ вітає їх.
Мене ж настільки доля не милує,
Втішаюсь тим, що я вітати звик.

Улюбленці царів, коли у силі,
Мов соняшник від сонця, ласки ждуть,
Але пиха веде їх до могили:
Пан спохмурнішає, й вони впадуть.

Або вояк — хвалений був, могутній.
Звитяжного лиш раз перемогли,
І він за це знеславлений підступно,
В непам’ять подвиги його пішли.

Любов — це дар мені і дар від мене,
І певний я, що в ній є щастя певне.

Переклад 21-22.02.2021



Sonnet 55

Not marble nor the gilded monuments
Of princes shall outlive this powerful rhyme,
But you shall shine more bright in these contents
Than unswept stone besmeared with sluttish time.
When wasteful war shall statues overturn,
And broils root out the work of masonry,
Nor Mars his sword nor war’s quick fire shall burn
The living record of your memory.
’Gainst death and all oblivious enmity
Shall you pace forth; your praise shall still find room
Even in the eyes of all posterity
That wear this world out to the ending doom.
So, till the judgement that yourself arise,
You live in this, and dwell in lovers’ eyes.

55

Могили царські, мармури розкішні
Тривкі, та вірш цей довше буде жить
І ясноту твою прославить ліпше,
Бо камінь нечупара-Час бруднить.
Стояли статуї — війна їх валить,
Що з’єднано — то безлад розірве,
Та руйнування лють тебе не зранить,
Бо є писання пам’яті живе.
Загинути, забутись — не для тебе.
Минуть недоброзичливці, й назвуть
Тебе майбутні ті, з ким світ стражденний
В утомі стріне свій останній Суд.
Тож доки знов буття не закликає,
Живи в тім слові, що любов складає.

Переклад 25.12.2015



Sonnet 64

When I have seen by time’s fell hand defaced
The rich proud cost of outworn buried age;
When sometime-lofty towers I see down razed,
And brass eternal slave to mortal rage;
When I have seen the hungry ocean gain
Advantage on the kingdom of the shore,
And the firm soil win of the wat’ry main,
Increasing store with loss and loss with store;
When I have seen such interchange of state,
Or state itself confounded to decay,
Ruin hath taught me thus to ruminate:
That time will come and take my love away.

This thought is as a death, which cannot choose
But weep to have that which it fears to lose.


64

Я знаю, що недобрий час спотворив
Розкішні шати зниклих вже епох,
Що падають найвищі вежі долу,
Що мідь тривка теж має смертний строк.

Я знаю: океан бере неситий
У царства землю, наче данину,
А суходіл уміє з морем битись —
Хто раз програв, вже виграє війну.

Я знаю щастя й лиха переміни
І знаю про лиху годину царств…
Навчили спостереження журитись:
Любов мою колись відніме час.

Ця думка — згуба: прагне володіти
Тим, що так страшно буде загубити.

Переклад 19.02.2021



Sonnet 65

Since brass, nor stone, nor earth, nor boundless sea,
But sad mortality o’ersways their power,
How with this rage shall beauty hold a plea,
Whose action is no stronger than a flower?

O how shall summer’s honey breath hold out
Against the wrackful siege of battering days
When rocks impregnable are not so stout,
Nor gates of steel so strong, but time decays?

O fearful meditation! Where, alack,
Shall time’s best jewel from time’s chest lie hid,
Or what strong hand can hold his swift foot back,
Or who his spoil of beauty can forbid?

O none, unless this miracle have might:
That in black ink my love may still shine bright.

65

Мідь, камінь, ґрунт, роздоле море - змінні;
Такі могутні, їх скоряє тлін -
Як лють його здолать красі чутливій
З крихким, мов квітка, позовом своїм?

На смерть облога, дні - це зброя штурму,
І любий подих літа - ціль для них...
Як витримає він? Це й скалам скрутно,
Й сталевим брамам: час все нищить звик.

Гнітить і думка навіть! Чи можливо,
Щоб час свого ж багатства не губив?
Яка би час швидкий спинила сила,
Щоб він красу пограбувать не смів?

Хіба що дасть любов цей подарунок:
Чорнило чорне - ясноти рятунок.

Переклад 24.05.2022



Sonnet 66

Tired with all these, for restful death I cry:
As, to behold desert a beggar born,
And needy nothing trimmed in jollity,
And purest faith unhappily forsworn,
And gilded honour shamefully misplaced,
And maiden virtue rudely strumpeted,
And right perfection wrongfully disgraced,
And strength by limping sway disabled,
And art made tongue-tied by authority,
And folly, doctor-like, controlling skill,
And simple truth miscalled simplicity,
And captive good attending captain ill.
Tired with all these, from these would I be gone,
Save that to die I leave my love alone.

66

Чому я ще живий, хотів би знати?
Занадто з того радості мені:
Негідник завше звик розкошувати,
А гідний крихти підбира на дні.

Сплюндрують цноту і знекровлять силу,
Невіглас істини поставить сторч,
Облесник — будеш геній прозорливий,
А чесний — будеш дурник, то помовч!

Митець те творить, що влаштує владу,
Мовчить розумник — гірше б не було!
І Злу лихому, як своєму пану,
Охоче прислуговує Добро.

Обрав би я ‘не бути,’ достеменно,
Але — любове, як же ти без мене?

Переклад 9 січня 2013 р.



Sonnet 76

Why is my verse so barren of new pride,
So far from variation or quick change?
Why, with the time, do I not glance aside
To new-found methods and to compounds strange?
Why write I still all one, ever the same,
And keep invention in a noted weed,
That every word doth almost tell my name,
Showing their birth and where they did
proceed?
O know, sweet love, I always write of you,
And you and love are still my argument;
So all my best is dressing old words new,
Spending again what is already spent;
For as the sun is daily new and old,
So is my love, still telling what is told.


76

Чому так мало обновляю слово,
Кажу без хитрих та численних змін?
Чом на вимогу часу я раптово
Не захоплюсь впровадженням дивин?
Чому пишу я все одне і стало,
Мій винахід — у знаному вбранні,
Так, що з рядків ім’я моє постало,
Не труд — вгадати, звідки йдуть вони?
Бо сталий мій предмет — це ти, любове,
Любов висловлюю, і весь мій хист —
Для сказаного вже шукать обнови,
Нагадувати вже відомий зміст.
Мов сонце, давнє та нове, як сходить,
Моя любов: сказала і повторить.

Переклад 21-24.01.2020



Sonnet 90

Then hate me when thou wilt, if ever, now,
Now while the world is bent my deeds to cross,
Join with the spite of fortune, make me bow,
And do not drop in for an after-loss.
Ah do not, when my heart hath scaped this sorrow,
Come in the rearward of a conquered woe;
Give not a windy night a rainy morrow
To linger out a purposed overthrow.
If thou wilt leave me, do not leave me last,
When other petty griefs have done their spite,
But in the onset come; so shall I taste
At first the very worst of fortune’s might,
And other strains of woe, which now seem woe,
Compared with loss of thee will not seem so.


90

Женеш мене — жени, то тілько зараз:
Здається, проти мене встав весь світ,
До більшості ти можеш приєднатись,
Не готувати ще наступних бід.

Як я цю скруту врешті подолаю,
Засади на моїм шляху не став:
Не треба несподіваних ударів,
Щоб я, хитаючись, таки упав.

Не відкладай насамкінець розриву,
Коли втомлюся від негод дрібних.
Скажи тепер, що я тобі обридлий, —
То враз відчую я найбільше з лих.

Я витримаю всі тепер утрати:
Тебе я втратив — ще чого чекати?

Переклад 12 січня 2013 р.


Sonnet 92

But do thy worst to steal thyself away,
For term of life thou art assured mine,
And life no longer than thy love will stay,
For it depends upon that love of thine.
Then need I not to fear the worst of wrongs
When in the least of them my life hath end.
I see a better state to me belongs
Than that which on thy humour doth depend.
Thou canst not vex me with inconstant mind,
Since that my life on thy revolt doth lie.
O, what a happy title do I find—
Happy to have thy love, happy to die!
But what’s so blessed fair that fears no blot?
Thou mayst be false, and yet I know it not.


92

Вигадуй будь-що, щоб порвать зі мною,
Та наша єдність чинна все життя,
Яке з твоєю втрачу я любов’ю:
Його умова — це любов твоя.

Що б’є найлегше, смерть мені спричинить,
Найгірше лихо, отже, — нестрашне.
Тут біль несуть твої химери плинні,
Натомість прийме ліпший світ мене.

Як хочеш, змінюйся, — не постраждаю,
Бо здатна зміна вік мій вкоротить.
Як любиш — добре, добре, як вмираю —
Такі мої права, що скрізь щастить.

Де яснота, щоб плямки не боялась?
Твоя від мене зрада заховалась.

Переклад 09.07.2022


Sonnet 93.


So shall I live supposing thou art true
Like a deceived husband; so love’s face
May still seem love to me, though altered new—
Thy looks with me, thy heart in other place.
For there can live no hatred in thine eye,
Therefore in that I cannot know thy change.
In many’s looks the false heart’s history
Is writ in moods and frowns and wrinkles strange;
But heaven in thy creation did decree
That in thy face sweet love should ever dwell;
Whate’er thy thoughts or thy heart’s workings be,
Thy looks should nothing thence but sweetness tell.
How like Eve’s apple doth thy beauty grow
If thy sweet virtue answer not thy show!

93

Продовжу жить, немов ще вірність маєш.
Як чоловік, довірливий дарма,
Прийму, що зовні є. Не відвертаєш
Обличчя, хоч вже приязнь відійшла.

Ненависть і твій зір — геть несумісні,
Не видаєш, що змеркли почуття.
Обличчя інші скривлять ненавмисно —
Й нещирі викажуть себе серця.

Та як любов, весь час тобі дивитись —
Так створено тебе, й не буде змін.
Задумувати зраду можеш, злитись —
Ласкавий погляд збережеш один.

Краса, мов Єви яблучко, шкідлива,
Як ласка — зовні, суть, проте, — зрадлива!

Переклад 10.07.2022


Sonnet 102

My love is strengthened, though more weak in seeming.
I love not less, though less the show appear.
That love is merchandized whose rich esteeming
The owner’s tongue doth publish everywhere.
ThOur love was new and then but in the spring
When I was wont to greet it with my lays,
As Philomel in summer’s front doth sing,
And stops her pipe in growth of riper days—
Not that the summer is less pleasant now
Than when her mournful hymns did hush the night,
But that wild music burdens every bough,
And sweets grown common lose their dear delight.
Therefore like her I sometime hold my tongue,
Because I would not dull you with my song.

102

Люблю тебе і буду ще любити,
Та не кричатиму про це здаля.
Не щирий друг, а торгівець неситий
Любов-коштовність надто вихваля.

Спочатку нам були пісні і вірші,
Ми, як весні, раділи новизні.
Так соловейко червень співом тішить,
Але мовчить у зрілі літні дні.

Прекрасне літо і таким зосталось,
Хоча вже стихнув соловейків свист.
Як забагато музики — то галас,
А забагато ласого — мов піст.

І я тепер мовчатиму навмисне:
Не хочу, щоб набридла моя пісня.

Переклад 12 січня 2013 р.


Sonnet 116

Let me not to the marriage of true minds
Admit impediments. Love is not love
Which alters when it alteration finds,
Or bends with the remover to remove.
O no, it is an ever fixed mark
That looks on tempests and is never shaken;
It is the star to every wand’ring barque,
Whose worth’s unknown although his height be taken.
Love’s not time’s fool, though rosy lips and cheeks
Within his bending sickle’s compass come;
Love alters not with his brief hours and weeks,
But bears it out even to the edge of doom.
If this be error and upon me proved,
I never writ, nor no man ever loved.



116

Як має шлюб з’єднати душі щирі,
Я перешкоди не назву. Любов
Хоч зміну стріне, непідвладна зміні,
Того не кине, хто її знайшов.

Вона — це вежа над мінливим морем:
Негоди споглядає з місця, ціла.
Вона — зоря: провадить кожен човен,
Обчислять висоту, ціна ж незмірна.

Не гратись з нею Часу. Відбирає
Красу він справді, квіт її зітне,
Та плинний він. Любов же не спливає.
Вона зі світом Суду досягне.

Як раптом це не так, ще й я б довів, —
Я не писав, і жоден не любив.

Переклад 30-31.07.2020



Sonnet 117

Accuse me thus: that I have scanted all
Wherein I should your great deserts repay,
Forgot upon your dearest love to call
Whereto all bonds do tie me day by day;
That I have frequent been with unknown minds,
And given to time your own dear-purchased right;
That I have hoisted sail to all the winds
Which should transport me farthest from your sight.
Book both my wilfulness and errors down,
And on just proof surmise accumulate;
Bring me within the level of your frown,
But shoot not at me in your wakened hate,
Since my appeal says I did strive to prove
The constancy and virtue of your love.
 
117

Обвинувачуй так: боржник негідний,
Твоїх я витрат не відшкодував,
Зневажив прихисток любові милий,
Визнаючи, що борг іще зростав;
І до чужих я радше прихилявся,
Хоча ціна на мене прав твоїх
Висока; наче корабель, пускався
За вітром — і від тебе вдаль утік …
Необережність з умислом — докупи,
І на основі фактів припусти.
Хай стану так, щоб нарікання чути,
Ненависть хоче стрілити … зажди!
Бо є оскарження: провин причина —
Бажання впевнитись, що любиш вірно.

Переклад 15.12.2019


120

That you were once unkind befriends me now,
And for that sorrow which I then did feel
Needs must I under my transgression bow,
Unless my nerves were brass or hammered steel.
For if you were by my unkindness shaken
As I by yours, you’ve past a hell of time,
And I, a tyrant, have no leisure taken
To weigh how once I suffered in your crime.
O that our night of woe might have remembered
My deepest sense how hard true sorrow hits,
And soon to you as you to me then tendered
The humble salve which wounded bosoms fits!
But that your trespass now becomes a fee;
Mine ransoms yours, and yours must ransom me.

120

Що відштовхнуло - те тепер і вабить.
За біль від тебе справлю каяття,
Бо вже мене своя провина давить,
Коли ще відчувати можу я.

Як біль від неї до мого подібний,
Ти знаєш час, що справді був страшний.
Це зло - моє, й не мав бажання винний
Пригадувати вчинок твій дурний...

Нам спільнe лихо - темрява... Згадати б
Мені у ній всю муки повноту!
Тобі я зможу, а мені - ти, дати
Мазь рятівну, що зцілить гіркоту.

Те - сплата шкоди, що було - виною.
Мій крок назустріч повтори за мною.

Переклад 07.12.2021


Sonnet 121

’Tis better to be vile than vile esteemed
When not to be receives reproach of being,
And the just pleasure lost, which is so deemed
Not by our feeling but by others’ seeing.
For why should others’ false adulterate eyes
Give salutation to my sportive blood?
Or on my frailties why are frailer spies,
Which in their wills count bad what I think good?
No, I am that I am, and they that level
At my abuses reckon up their own.
I may be straight, though they themselves be bevel;
By their rank thoughts my deeds must not be shown,
Unless this general evil they maintain:
All men are bad and in their badness reign.

121

Безпутний … Краще бути ним, ніж зватись:
Відсутня вада, а ганьблять, мов є,
І змусить втіхи щирої зрікатись
Нас враження — чуже, а не своє.
Чого б нечесним поглядам сторонніх
Мою охоту до розваг вітать?
Чом те, що я хвалю, паплюжить годні
Такі, кого і гірше слід картать?
Я той, що є; хто хоче рахувати,
Чим винен я, себе зобразить так.
Ходжу я прямо, їм же — плазувати.
Я дію — та не в їх брудних думках.
Хіба що чути зло за кожним вчинком:
Погані всі і цим щасливі лихом.

Переклад 28.11.2019



Сонети до "темної пані"

 
Sonnet 127

In the old age black was not counted fair,
Or if it were, it bore not beauty’s name.
But now is black beauty’s successive heir,
And beauty slandered with a bastard shame.
For since each hand hath put on nature’s pow’r,
Fairing the foul with art’s false borrowed face,
Sweet beauty hath no name, no holy bow’r,
But is profaned, if not lives in disgrace.
Therefore my mistress’ eyes are raven black,
Her eyes so suited, and they mourners seem
At such who, not born fair, no beauty lack,
Sland’ring creation with a false esteem.
Yet so they mourn, becoming of their woe,
That every tongue says beauty should look so.

127

Що темне може так, як світле, сяять,
Не знали у якісь часи старі.
Та темне світлому спадкує навіть,
А вроду зневажають — в цій порі.
Зробився кожен як Природа сильний:
Невірну вроду намалює враз.
Немає місця так красі правдивій:
Не впізнають або принизять в нас.
Що ворони, коханки очі чорні,
І тих прекрасних, хто красу купив,
Немов оплакують в жалобі скорбній:
Природність хибний смак занапастив.
Та вразить так виразністю сумною,
Що всі у згоді: врода є такою.

Переклад 15. 10. 2014.



Sonnet 128

How oft when thou, my music, music play’st
Upon that blessed wood whose motion sounds
With thy sweet fingers, when thou gently sway’st
The wiry concord that mine ear confounds,
Do I envy’ those jacks that nimble leap
To kiss the tender inward of thy hand,
Whilst my poor lips, which should that harvest reap,
At the wood’s boldness by thee blushing stand.
To be so tickled they would change their state
And situation with those dancing chips,
O’er whom thy fingers walk with gentle gait,
Making dead wood more blest than living lips.
Since saucy jacks so happy are in this,
Give them thy fingers, me thy lips to kiss.

128

Для мене — музика, ти ще й музична;
Дивлюсь, як граєш, і дивує те,
Як родиться гармонія незвична,
Бо пальці пестять дерево просте,
І заздрю я тим клавішам моторним:
Встигають ніжні ручки цілувать,
Як випада губам моїм голодним
Лиш збоку роздратовано чекать …
О, з клавішами губи б обмінялись!
І цей танок щасливий був би їм,
Бо деревинкам мертвим більш дісталось
Твоєї ласки, ніж губам живим.
Нахабам любо так стрибати прудко…
Хай пальчики цілують! Дай-но губки…

Переклад 17.10.2014.




Sonnet 130

My mistress’ eyes are nothing like the sun;
Coral is far more red than her lips’ red.
If snow be white, why then her breasts are dun;
If hairs be wires, black wires grow on her head.
I have seen roses damasked, red and white,
But no such roses see I in her cheeks;
And in some perfumes is there more delight
Than in the breath that from my mistress reeks.
I love to hear her speak, yet well I know
That music hath a far more pleasing sound.
I grant I never saw a goddess go:
My mistress when she walks treads on the ground.
And yet, by heaven, I think my love as rare
As any she belied with false compare.

130

Коханка зір із з неба не хапає,
І сонце не бринить з її очей.
Вона дріт чорний в коси заплітає,
І трохи сірий сніг її грудей.

Троянди східні, білі та червоні,
Не бачив на коханчиних щоках.
І краще б нюхав я парфуми модні,
Аніж природний дух її втягав.

Коли вона щось каже, я вмліваю,
Хоча миліша музика мені.
Воліла б удавати, що літає,
Та бачу я, що ходить по землі.

Але божусь: не гірша моя мила
За тих красунь, оббреханих над силу.

Переклад 4 січня 2013 г.

(Це найперший і жартівливий переклад. Один рядок в ньому запозичений майже повністю з перекладу Д. Паламарчука, саме тому, що перекладачка мала намір жартувати).



Sonnet 131

Thou art as tyrannous, so as thou art,
As those whose beauties proudly make them cruel;
For well thou know’st, to my dear doting heart
Thou art the fairest and most precious jewel.
Yet in good faith some say, that thee behold,
Thy face hath not the pow’r to make love groan.
To say they err I dare not be so bold,
Although I swear it to myself alone;
And to be sure that is not false, I swear
A thousand groans but thinking on thy face;
One on another’s neck do witness bear
Thy black is fairest in my judgment’s place.
In nothing art thou black save in thy deeds,
And thence this slander, as I think, proceeds.

131

Недобра ти до мене — як і ті,
Що врода доброту у них забрала.
Напрочуд впевнена в моїм чутті,
Бо найясніша, найдорожча стала.
Думки відверті я не раз чував:
Любов стогнать примусить ти не здатна.
Що це не так — у вічі не казав,
Та заочі — те знав, що здатна надто.
Бувало, уявлю твоє лице —
Не здержу стогонів, щодалі гірших…
І свідчить зовсім явно галас цей:
Для мене стало темне найсвітлішим.
Ти чорна тільки тим, що наробила, —
Тому і наговори заслужила.

Переклад 16. 10. 2014.



Sonnet 132

Thine eyes I love, and they, as pitying me,
Knowing thy heart torment me with disdain,
Have put on black, and loving mourners be,
Looking with pretty ruth upon my pain;
And truly, not the morning sun of heav’n
Better becomes the gray cheeks of the east,
Nor that full star that ushers in the ev’n
Doth half that glory to the sober west,
As those two mourning eyes become thy face.
O let it then as well beseem thy heart
To mourn for me, since mourning doth thee grace,
And suit thy pity like in every part.
Then will I swear beauty herself is black,
And all they foul that thy complexion lack.

132

Твоїх очей мені жалоба мила:
Із серця холодом незгода в ній.
Немов любов їх вбрала співчутлива,
Щоб милий сум цей біль пом’якшив мій.
Так сонце ясне й пишне не пасує
До вранішнього сходу сірих щік,
Чи блиск зорі, що з вечора мандрує, —
До заходу, що зблякнув і принишк,
Як очі в чорнім — до твоєї вроди.
Якби печаль до серця перейшла!
Ти кращаєш від виразу скорботи,
І глибша жалість до лиця б була.
Тоді б присягся: та, що чорна, — гарна,
А інших кольорів краса — примарна.

Переклад 16. 10. 2014



Sonnet 133

Beshrew that heart that makes my heart to groan
For that deep wound it gives my friend and me;
Is’t not enough to torture me alone,
But slave to slavery my sweet’st friend must be?
Me from myself thy cruel eye hath taken,
And my next self thou harder hast engrossed;
Of him, myself, and thee I am forsaken,
A torment thrice threefold thus to be crossed.
Prison my heart in thy steel bosom’s ward,
But then my friend’s heart let my poor heart bail.
Whoe’er keeps me, let my heart be his guard;
Thou canst not then use rigor in my jail.
And yet thou wilt, for I being pent in thee,
Perforce am thine, and all that is in me.

133

Неладне будь, ти, серце — серця лихо,
За рану, що обом нам завдаєш!
Що мучусь я — то недостатня втіха,
Бо друга ще в невольники ти звеш?
Моє єство твій лютий зір принадив,
Єство найближче — глибше затягнув…
Так трьох, ким дорожив, я нині втратив,
Потрійні страсті тричі я здобув.
Та хоч моє вже серце у неволі,
За серце друга викуп дасть воно.
Де б я не був — в його я охороні
Знущання не відчую все одно.
Та спробуєш: бо, як мене тримаєш,
Його ти, як усе моє, теж маєш.

Переклад 25. 10. 2014



Sonnet 134

So now I have confessed that he is thine,
And I myself am mortgaged to thy will,
Myself I’ll forfeit, so that other mine
Thou wilt restore to be my comfort still.
But thou wilt not, nor he will not be free,
For thou art covetous, and he is kind.
He learned but surety-like to write for me,
Under that bond that him as fast doth bind.
The statute of thy beauty thou wilt take,
Thou usurer, that put’st forth all to use,
And sue a friend came debtor for my sake;
So him I lose through my unkind abuse.
Him have I lost; thou hast both him and me;
He pays the whole, and yet am I not free.

134

Його взяла ти — сумнівів не маю,
І я — застава хтивості твоїй.
Гаразд, себе я залюбки втрачаю,
Щоб друг на волю повернувся мій.
Та не відпустиш — і не дасть він згоди;
Жаднюга ти, а друг мій жалість мав:
Він поручився, я щоб мав свободу,
За борг отой, що нас обох зв’язав.
Як на закон, ти на красу пошлешся,
Лихвар неситий, справу розпочнеш
І проти друга рішення доб’єшся:
Я зловживав — його ти одбереш.
Без нього я, та ти обох придбала;
Хоч платить він, мене не відпускала.

Переклад 26. 10. 2014



Sonnet 135

Whoever hath her wish, thou hast thy Will,
And Will to boot, and Will in overplus.
More than enough am I that vex thee still,
To thy sweet will making addition thus.
Wilt thou, whose will is large and spacious,
Not once vouchsafe to hide my will in thine?
Shall will in others seem right gracious,
And in my will no fair acceptance shine?
The sea, all water, yet receives rain still,
And in abundance addeth to his store;
So thou, being rich in Will, add to thy Will
One will of mine to make thy large Will more.
Let no unkind no fair beseechers kill;
Think all but one, and me in that one Will.

135

— Один, два, три… Бажань її чимало.
Послухай, думка тут мені прийшла:
До пишного волінь твоїх загалу
Додай мене — для кращого числа.

Твоїм волінням завжди воля повна,
Тебе теж люди прагнуть досягти,
Моє ж воліннячко таке вже скромне:
Чи буду тим, кого відкинеш ти?

Навіщо б ще до моря воду лити?
Проте воно дощі вбира без меж.
І ти могла б на ‘волю’ збагатіти:
Свою вже маєш, Вілла додаєш.

Тож з волі доброї та на привіллі
Воління хай з’єднаються — у Віллі.

Переклад 10 січня 2013 р.


Sonnet 136

If thy soul check thee that I come so near,
Swear to thy blind soul that I was thy Will,
And will, thy soul knows, is admitted there;
Thus far for love my love-suit, sweet, fulfil.
Will will fulfil the treasure of thy love,
Ay, fill it full with wills, and my will one.
In things of great receipt with ease we prove
Among a number one is reckoned none.
Then in the number let me pass untold,
Though in thy store’s account I one must be;
For nothing hold me, so it please thee hold
That nothing me a something, sweet, to thee.
Make but my name thy love, and love that still,
And then thou lov’st me for my name is Will.


136

Невже мене ти більше не бажаєш?
Кохана, пригадай моє ім’я:
Я знаю, що бажань доволі маєш,
З них хоч найменшим маю бути я!

Твоїх бажань заповнена скарбничка,
Тож буду я дрібничка між усіх.
Така собі нікчемна одиничка,
Плюс-мінус — ще один маленький гріх.

Та хоч один, але тобі — єдиний.
Не говори, але запам’ятай:
Кажи, що я — ніщо, як схочеш, мила,
Проте за дещо миле в серці май.

Щоб ти воліла, імені доволі:
Бо знаєш ти: я — Вілл — бажання — воля!

Переклад 06.01.2013


Sonnet 137

Thou blind fool love, what dost thou to mine eyes,
That they behold, and see not what they see?
They know what beauty is, see where it lies,
Yet what the best is take the worst to be.
If eyes corrupt by over-partial looks
Be anchored in the bay where all men ride,
Why of eyes’ falsehood hast thou forged hooks,
Whereto the judgment of my heart is tied?
Why should my heart think that a several plot
Which my heart knows the wide world’s common place?
Or mine eyes, seeing this, say this is not,
To put fair truth upon so foul a face?
In things right true my heart and eyes have erred,
And to this false plague are they now transferred.

137

Моє кохання, блазню ти безокий,
Хоч дивишся, не бачиш, не збагнеш:
Ти знаєш, що то врода є висока,
Та пред низьким уклякнути ти звеш!
Коли мій зір затьмаривсь, помилився:
Де всі гарцюють — прагну я того, —
Чого з омани зору гак зробився:
Тримає серця судження мого?
Навіщо, серце, власним звеш наділом
Ту площу, де, ти знаєш, ходять всі?
Чом зрячі очі бачити посміли
Брехні обличчя в істини красі?
І серцю, й оку правда не вподоба:
Моє кохання — то брехні хвороба.

Переклад 26. 10. 2014



Sonnet 138

When my love swears that she is made of truth
I do believe her, though I know she lies,
That she might think me some untutored youth
Unlearned in the world’s false subtleties.
Thus vainly thinking that she thinks me young,
Although she knows my days are past the best,
Simply I credit her false speaking tongue;
On both sides thus is simple truth suppressed.
But wherefore says she not she is unjust?
And wherefore say not I that I am old?
O love’s best habit is in seeming trust,
And age in love loves not t’ have years told.
Therefore I lie with her, and she with me,
And in our faults by lies we flattered be.

138

Волає мила, що така вже вірна, —
Хоч знаю, що невірно, вірю їй,
Щоб був для неї — мов юнак наївний
І недосвідчений в брехні рясній.
Даремно мрію, щоб вважала юним,
Хоч знає, що прожив вже ліпші дні,
І віру йму запевненням облудним —
Забули очевидність для брехні.
Чому ж в невірності не зізнається?
Чому у зрілості не зізнаюсь?
Любов охоче вірить в що здається
І любить, як молодшим я здаюсь.
Так любим вдвох брехати, — і лежати, —
З солодкої брехні вдвох радість мати.

Переклад 17. 10. 2014

У останніх рядках сонета обіграється однакова форма двох англійських дієслів, одне з яких означає «брехати», а інше «лежати» (тут — у розумінні «кохатися»). Тому I lie може означати і «я брешу», і «я кохаюся». Тут воно означає те і інше одночасно.



Sonnet 139

O call not me to justify the wrong
That thy unkindness lays upon my heart.
Wound me not with thine eye, but with thy tongue;
Use pow’r with pow’r, and slay me not by art.
Tell me thou lov’st elsewhere; but in my sight,
Dear heart, forbear to glance thine eye aside.
What need’st thou wound with cunning when thy might
Is more than my o’er-pressed defense can bide?
Let me excuse thee: Ah, my love well knows
Her pretty looks have been mine enemies,
And therefore from my face she turns my foes,
That they elsewhere might dart their injuries.
Yet do not so, but since I am near slain,
Kill me outr’ght with looks, and rid my pain.

139

Ти кривди не проси обґрунтувати,
Що залишає слід в душі моїй.
Не оком — словом краще біль завдати,
Вживай не хитрощі — відкритий бій.
Деінде дивишся — скажи, що любиш,
Але убік зрадливо не дивись.
Стомивсь мій опір — переможцем будеш,
Навіщо тут ще й плутні? їх зречись.
Та й виправдання маю: мила знає,
Що очі — вороги мої, тому
Їх інде воювати надсилає:
Ще рану заподіють не одну.
Облиш, проте: кінчається ця жертва.
Хай зір доб’є — звільнюсь, як буду мертвий.

Переклад 25. 10. 2014


Sonnet 140

Be wise as thou art cruel; do not press
My tongue-tied patience with too much disdain,
Lest sorrow lend me words, and words express
The manner of my pity-wanting pain.
If I might teach thee wit, better it were,
Though not to love, yet love, to tell me so,
As testy sick men, when their deaths be near,
No news but health from their physicians know.
For if I should despair, I should grow mad,
And in my madness might speak ill of thee.
Now this ill-wresting world is grown so bad,
Mad sland’rers by mad ears believed be.
That I may not be so, nor thou belied,
Bear thine eyes straight, though thy proud heart go wide.

140

Не маєш милосердя — розум май:
Все випробовуєш моє терпіння,
Воно іще мовчить, та буде край —
Заплаче вголос страдника боління.
Послухай мій урок: щоб я терпів,
Удай, що любиш, — хоч нема любові.
Так чує напівмрець від лікарів
Запевнення в рятунку і здоров’ї.
Бо з відчаю я б розум втратить міг
І з безуму тебе ще й поганьбити.
Брехню охоче приймуть на поріг:
Безумний рад безумство повторити.
Моя щоб кривда лиха не вчинила,
Утримай зір, — як серце відпустила…

Переклад 18.10. 2014.


Sonnet 141

In faith, I do not love thee with mine eyes,
For they in thee a thousand errors note;
But ’tis my heart that loves what they despise,
Who in despite of view is pleased to dote.
Nor are mine ears with thy tongue’s tune delighted,
Nor tender feeling to base touches prone,
Nor taste, nor smell, desire to be invited
To any sensual feast with thee alone.
But my five wits, nor my five senses, can
Dissuade one foolish heart from serving thee,
Who leaves unswayed the likeness of a man,
Thy proud heart’s slave and vassal wretch to be.
Only my plague thus far I count my gain,
That she that makes me sin awards me pain.

Сонет 141

Не очі причаровані тобою, —
Вони зіркі і знають, що ти є, —
Та всупереч їм сповнене любов’ю
Уперто серце незірке моє.
Твій голос вухо не могло б хвалити,
І дотик — геть брутальний для чуттів,
І смак мій учту пристрасті ділити
З тобою вдвох напевно б не хотів.
Але і розум, і чуття нездатні
Химерне серце похитнуть в бік свій,
Тому я залишаюсь безпорадний,
А серце служить гордості твоїй.
Для мене пошесть виграш означає:
З тобою гріх, від тебе й біль я маю.

Переклад 18.10.2014


Sonnet 142

Love is my sin, and thy dear virtue hate,
Hate of my sin, grounded on sinful loving.
O but with mine compare thou thine own state,
And thou shalt find it merits not reproving;
Or, if it do, not from those lips of thine,
That have profaned their scarlet ornaments
And sealed false bonds of love as oft as mine,
Robbed others’ beds’ revenues of their rents.
Be it lawful I love thee as thou lov’st those
Whom thine eyes woo as mine importune thee.
Root pity in thy heart, that when it grows,
Thy pity may deserve to pitied be.
If thou dost seek to have what thou dost hide,
By self-example mayst thou be denied.

142

Я грішний, бо люблю, ти ж чеснотлива,
Бо ти ненавидиш любові гріх.
Себе й мене зрівняй — побачиш живо,
Чи заслужив я нарікань твоїх.
Як так — хай не твої уста червоні
Клянуть, що звикли до невірних клятв.
Обидва зраджували ми в любові,
Хто право мав — той свій дохід втрачав.
Ти любиш тих, до кого зір твій лине,
Як мій — до тебе: так і я люблю.
Посій-но жалість в серці: як достигне,
Я і своєї, може, приділю.
Надати просиш, та сама шкодуєш —
Чого пошкодувала, не здобудеш.

Переклад 26. 10. 2014.


Sonnet 143

Lo, as a care-full housewife runs to catch
One of her feathered creatures broke away,
Sets down her babe and makes all swift dispatch
In pursuit of the thing she would have stay,
Whilst her neglected child holds her in chase,
Cries to catch her whose busy care is bent
To follow that which flies before her face,
Not prizing her poor infant’s discontent:
So runn’st thou after that which flies from thee,
Whilst I, thy babe, chase thee afar behind;
But if thou catch thy hope, turn back to me
And play the mother’s part: kiss me, be kind.
So will I pray that thou mayst have thy Will
If thou turn back and my loud crying still.

143

Глянь: матінка за півником ганяє,
Дитину залишила на землі.
Хоча маленька плаче та волає,
Та матері не чути скарг її.
Та й півник легко волі не зречеться:
Він бігає і крутиться, як зна.
Хоч близько, та до рук їй не дається,
Дитина ж бідна нудиться дарма.
Так прагнеш ти незгодне наздогнати,
Так я тужу без тебе, мов малий,
Але як схопиш мрію, будь, як мати,
І приголуб, щоб сплинув відчай мій.
Тож швидше спраглу примху ти вгамуй
І знову мені ласку подаруй.



Sonnet 144

Two loves I have, of comfort and despair,
Which like two spirits do suggest me still.
The better angel is a man right fair,
The worser spirit a woman coloured ill.
To win me soon to hell my female evil
Tempteth my better angel from my side,
And would corrupt my saint to be a devil,
Wooing his purity with her foul pride;
And whether that my angel be turned fiend
Suspect I may, yet not directly tell;
But being both from me, both to each friend,
I guess one angel in another’s hell.
Yet this shall I ne’er know, but live in doubt
Till my bad angel fire my good one out.

144

Є двоє, що я милими їх зву:
Моя розпука і моя розрада.
Чеснот всіх світло віддане йому,
Вона — чорнява жінка, зла принада.

Мій любий демон любить гру пекельну
І бавиться, мордуючи мене.
От друга подруга до себе зверне,
І згуба мій рятунок розітне.

Від сумнівів, від ревнощів караюсь:
Чи згасло світло у моїм житті?
Але тепер гадаю я, що сталось,
Вони ж-бо поруч, я — на самоті.

Як у своєму горі певен буду,
Тьма світло вразить і настане всюди.

Переклад 10 січня 2013 р. Редакція 07. 10. 2014


Sonnet 145

Those lips that love’s own hand did make
Breathed forth the sound that said ‘I hate’
To me that languished for her sake;
But when she saw my woeful state,
Straight in her heart did mercy come,
Chiding that tongue that ever sweet
Was used in giving gentle doom,
And taught it thus anew to greet:
‘I hate’ she altered with an end
That followed it as gentle day
Doth follow night who, like a fiend,
From heaven to hell is flown away.
‘I hate’ from hate away she threw,
And saved my life, saying ‘not you.’

145

Устонька її тендітні,
То суворі, то привітні,
«Я ненавиджу», — сказали,
Мені радість обірвали.

Я ж за нею упадаю —
Чом невдячна бути має?
Не злослива моя мила,
Свого хлопця пожаліла,

В тих словах кінець змінила —
Геть ненависть відлетіла.
День ясний так розквітає,
Коли ніч з небес втікає.

«Ненавиджу», — ото було як згуба,
А порятунок: «не тебе ж бо, любий».

Переклад 7-8 січня 2013 р.



Sonnet 147

My love is as a fever, longing still
For that which longer nurseth the disease,
Feeding on that which doth preserve the ill,
Th’ uncertain sickly appetite to please.
My reason, the physician to my love,
Angry that his prescriptions are not kept,
Hath left me, and I desp’rate now approve
Desire is death, which physic did except.
Past cure I am, now reason is past care,
And frantic mad with evermore unrest,
My thoughts and my discourse as madmen’s are,
At random from the truth vainly expressed;
For I have sworn thee fair and thought thee bright,
Who art as black as hell, as dark as night.

147

Мій жар зростає: хворий я з любові.
Того шукаю, що загин несе,
Мінливі примхи маю нездорові:
Прошу тих страв, що шкодять над усе.
Суворий лікар Розум розлютився:
Що не пропише — ліків не беру.
Пішов він, і без ради я лишився.
Він правду мав: з бажання я помру.
Надії й протидії вже не маю,
I все сильніше збудженість моя.
Безладна мова безум виражає:
Я бурмочу дурниці навмання.
Красу і світло божевілля бачить
Там, де все темно, й де чортяки скачуть.

Переклад 27. 10. 2014.


Sonnet 148

O me! what eyes hath love put in my head,
Which have no correspondence with true sight!
Or, if they have, where is my judgment fled,
That censures falsely what they see aright?
If that be fair whereon my false eyes dote,
What means the world to say it is not so?
If it be not, then love doth well denote
Love’s eye is not so true as all men’s: no,
How can it? O how can love’s eye be true,
That is so vexed with watching and with tears?
No marvel then, though I mistake my view;
The sun itself sees not till heaven clears.
O cunning love! With tears thou keep’st me blind,
Lest eyes well seeing thy foul faults should find.

148

Що ж я за очі від любові маю:
Хоч бачать, та не те, що справді є?
А, може, правди зір не викривляє, —
Чому ж паплюжне судження моє?
Коли прекрасне те, що зору миле,
Чом твердить цілий світ наперекір?
Як ні, то що ж? Кохання засліпило.
Той, хто не любить, гострий має зір.
Та й як же дійсність бачити коханню?
Коханець чи в безсонні, чи в сльозах.
Що хиблю й я — не варте дивування:
Сліпе і сонце в хмарних небесах.
Хитрунко люба! Сльози надсилаєш —
Потворні вади від очей ховаєш.

Переклад 27. 10. 2014


Sonnet 149

Canst thou, O cruel, say I love thee not,
When I against myself with thee partake?
Do I not think on thee, when I forgot
Am of myself, all, tyrant, for thy sake?
Who hateth thee that I do call my friend?
On whom frown’st thou that I do fawn upon?
Nay, if thou lour’st on me, do I not spend
Revenge upon myself with present moan?
What merit do I in myself respect,
That is so proud thy service to despise,
When all my best doth worship thy defect,
Commanded by the motion of thine eyes?
But, love, hate on, for now I know thy mind;
Those that can see thou lov’st, and I am blind.

149

Що кажеш, зла? Тебе я не кохаю?
Та я ж з тобою всупереч собі!
Ні, не тебе — себе я забуваю,
Немилосердній жертвую тобі!
Чи я з бридким тобі приятелюю?
До того, що ти лаєш, чи лещусь?
Як гнівна ти чогось, чи не жалкую,
Чи плачем за вину собі не мщусь?
Чи поважаю я себе найбільше,
Щоб я тобі служіння зневажав?
Найкраще славлю, що в тобі — найгірше,
Лиш рух очей твоїх те наказав.
Ненавидь, мила. Зрозумів я краще:
Ти любиш тих, хто зрячий, — я ж не бачу.

Переклад 27. 10. 2014


Sonnet 150

O from what pow’r hast thou this pow’rful might,
With insufficiency my heart to sway,
To make me give the lie to my true sight,
And swear that brightness doth not grace the day?
Whence hast thou this becoming of things ill,
That in the very refuse of thy deeds
There is such strength and warrantise of skill
That in my mind thy worst all best exceeds?
Who taught thee how to make me love thee more,
The more I hear and see just cause of hate?
O, though I love what others do abhor,
With others thou shouldst not abhor my state.
If thy unworthiness raised love in me,
More worthy I to be beloved of thee.

150

Від сил яких пішла могуть твоя,
Що недовершеністю підкорила,
Щоб щирий звір свій звав брехливим я,
В красі відмовив денному світилу?
Звідкіль твій дар пороком чарувать,
Чому така в лихому ти майстриня,
Що здатна і відразою тримать,
I грішне вабить більше, ніж невинне?
Ким навчена ти, щоб любов мою
Ненависті причини годували?
Те, що чуже загалу, я люблю, —
Чуття це не відчужуй із загалом.
Я за невартість міг так покохати —
Тим більше я твого кохання вартий.

Переклад 28. 10. 2014


Sonnet 151

Love is too young to know what conscience is,
Yet who knows not conscience is born of love?
Then, gentle cheater, urge not my amiss,
Lest guilty of my faults thy sweet self prove;
For, thou betraying me, I do betray
My nobler part to my gross body’s treason.
My soul doth tell my body that he may
Triumph in love-flesh stays no father reason,
But, rising at thy name, doth point out thee
As his triumphant prize-proud of this pride,
He is contented thy poor drudge to be,
To stand in thy affairs, fall by thy side.
No want of conscience hold it that I call
Her “love” for whose dear love I rise and fall.

151

Ще не зросло кохання до сумління,
Проте сумління зроджує воно.
Май, мила, до провин моїх терпіння:
Побачиш, ти сама — їх джерело.
Теж зраджую я, зраджений тобою:
Плекаю тіло, душу ж занедбав.
Душа зве плоть перемагать любов’ю —
Тілесний воїн не чекав: повстав.
Від тебе зводиться він гордовито,
Мов вказує: ось переможця приз.
Для тебе робиться він працьовитий,
З тобою йде чи вгору, чи униз.
Не значить ще сумління геть не мати —
З любові і злітати, і впадати.

Переклад 28. 10. 2014.


Sonnet 152

In loving thee thou know’st I am forsworn;
But thou art twice forsworn to me love swearing,
In act thy bed-vow broke and new faith torn,
In vowing new hate after new love bearing.
But why of two oaths’ breach do I accuse thee,
When I break twenty? I am perjured most,
For all my vows are oaths but to misuse thee,
And all my honest faith in thee is lost;
For I have sworn deep oaths of thy deep kindness,
Oaths of thy love, thy truth, thy constancy,
And, to enlighten thee, gave eyes to blindness,
Or made them swear against the thing they see.
For I have sworn thee fair: more perjured eye,
To swear against the truth so foul a lie.

152

Коли тебе я полюбив, я зрадив,
Сама ж ти двічі зрадниця була:
І шлюб у ліжку з вірністю не ладив,
Й обіт новий оновлена кляла.
Та чи за дві провини дорікати,
Як сам разів із двадцять завинив?
Присяги дав, тебе щоб одуряти,
Довіру чесну всю я загубив.
У чім присягся: ти ж бо серцем добра,
В любові вірна — аж не нахваливсь…
Осяяв так, що сам позбувся зору,
І очі проти правди присяглись.
У чім присягся: ти — краса і світло…
В брехні потворній й темній правда зникла.

Переклад 28. 10. 2014

Ілюстрація: кадр з телесеріалу Will Shakespeare/Life of Shakespeare, ATV. UK, 1978.