Епiзодичнiсть... Пер. Валентины Агаповой

     "Хижий вітер
      Кида попіл в лиця,
      І тіка  відпущений нам час...
      Ми ще є,
      А інше все - дурниці.
      Нас ніхто не знищить,
      Окрім нас."
           Анатолій Матвійчук

Наповнює якась тривожність вуха -
Пече сумління жорстко, мов джигуха*...
У вікна зазира короткодення,
Вичавлюючи тоскні одкровення...

Вітри зими - хитають долі древо...
І не тіка від молитов прокева**,
Мов вимагає повної аскези,
Будуючи безплідні антитези?

Ну, що нарадить лютого овал? -
Задавнений, незмінний ритуал,
Дивуючись на несезонну зливу,
Картать себе за те, що неможливо

Порвати від минулого канати,
У негативи долі не пірнати,
Віддавши біль - на хвилі часоплину,
І лиш Життю радіти щохвилини...

Затям уже ж свою епізодичність
В романі, що зоветься словом "ВІЧНІСТЬ"!

*Джигуха - кропива
**Прокева - жалива

                Перевод - Валентины Агаповой
                http://stihi.ru/2021/03/21/5340

В душе тревожно, муторно, тоскливо –
Немилосердно совесть жжёт крапивой…
Заглядывает в окна день короткий,
Моих желая откровений кротких.

Зимы штормА качают рока древо…
Молитвы не спасают – наболело,
Нужна как будто полная аскеза,
Бесплодна здесь любая антитеза.

Ну, что подскажет февраля овал? –
То давний, неизменный ритуал,
Встречая несезонный дождь тревожно,
Корить себя за то, что невозможно

Порвать канаты, что связали с прошлым,
Чтоб не копаться больше в нём дотошно…
Уносит боль пусть времени теченье,
Жизнь радует пусть каждое мгновенье…

А эпизоды прошлого, конечно,
Запечатлеть в нетленной книге «Вечность»!



На фото - в день юбилея у подруги - 14 марта 2021 г.