Андрей Скоринкин. На юбилей Ф. И. Тютчева. Рус. Бе

Его стихи считались для немногих,
И сам он неразборчивым прослыл:
Любил и Юг, и Север свой убогий,
И не одной избранницею жил.
Он сам себя унизил без причины,
Душевного величия стыдясь,
Но лик творца, как будто в час кончины,
Сияет лучезарнее сейчас…
 
Есть люди — их нельзя вообразить
Сражёнными недугом увяданья,
Они, как звёзды, волей мирозданья
Являются планету озарить.
И чем их жизни ярче, благородней,
Чем глубже их вселенские мечты,
Тем с каждым годом в памяти народной
Моложе их бессмертные черты!

НА ЮБІЛЕЙ Ф.І.ТЮТЧЕВА

Яго вершы лічыліся для нешматлікіх,
І сам ён непераборлівым праславіўся:
Кахаў і Поўдзень, і Поўнач свой убогі,
І не адной абранніцаю жыў.
Ён сам сябе зняважыў без прычыны,
Душэўнай велічы сарамацячыся,
Але аблічча творцы, бы ў скону гадзіны,
Ззяе прамянісцей цяпер…
 
Ёсць людзі - іх нельга ўявіць
Забітымі хваробай завядання,
Яны, як зоркі, воляй міраздання
З'яўляюцца планету асвяціць.
І чым  жыццё ярчэй, высакародней,
Чым глыбей іх сусветныя мары,
Тым з кожным годам у памяці народнай
Маладзей іх несмяротныя рысы!

    Перевёл Максим Троянович


Рецензии