Слились чернила меж собою... Ирина Боговина

Ирина Боговина
Злились чорнила між собою...
http://stihi.ru/2021/01/25/6371
---------------------------------

          ***
Злились чорнила між собою...
Колись дурною головою,
Шкільні писалися вірші,
Кульгаві римою, строфою,
Але від щирої душі...
Співа весна, дзенять трамваї,
Летять птахів веселі зграї,
Пишу із Харкова вірші,
Від ранніх кращі, часом кепські
Про будні, клопоти студентські,
Але від щирої душі...
Пройшли і ті роки, мов злива,
Студентські кращі дні, літа,
Багато в світі є ще дива,
Життя запрошує, віта!..
Вже й розлетілись хто куди
Ми по Радянському Союзу,
Хто на Кавказ "алаверди",
Кого в Одесу кличуть друзі...
Хто в Білорусію подався,
Де бульба, мов трава росте,
Хто до Молдовії в Тераспіль,
На батьківщину, сівши за стіл,
І Бога дякував за те!..
А далі все, як і у всіх,
Сім"я, робота, діти, школа,
Не до віршів, зарплата гола,
Та я не скаржилась, не з тих...
Як діти зіп"ялись на ноги,
Знов я згадала про вірші,
Та іншої не мала змоги,
Як їх писати лиш вночі...
Бува як сяду вірш складати,
Майне півночі, вже й світа,
Так справа ладилась ота,
Лягала вдосвіта лиш спати...
То вже хвороба, чи то звичка,
Не пройде й дня, щоб без вірша,
Розтане в вікнах темна нічка,
За нею й місяць поспіша...
То я про що сказать хотіла,
Чорнеток гори, всі без діла,
Спалить, як Гоголь їх відразу,
Чи по сторінці раз від разу?..
Як вдіяти з тим цінним скарбом,
Питаюсь я своїх сестар,
Вогонь часу з"їв геокарти,
Шкільних років широкі парти,
Ручками списаних в азарті,
Не ті вже й школи відтепер!..
Злились чорнила між собою-
Колись дурною головою
Шкільні писалися вірші,
Кульгаві римою, строфою,
Але ж від щирої душі...

************************************

           ***

Слились чернила меж собою...
Когда-то ,  глупая, не скрою ,
Стихами баловалась я -
Хромыми рифмою, строфою,
Но в них цвела душа моя...
Поёт весна, звенят трамваи,
Летят  весёлых птичек стаи,
Пишу из Харькова  стихи
(Не знаю – хороши  ль, плохи?)
Про  будни,  как училась я...
Но в них цвела душа моя!
Прошло то время, будто  ливни...
Студенческие дни, лета.
Так много было планов дивных!
И разлетелись кто куда
Мы по Советскому Союзу,
Кто на Кавказ к своим друзьям
А кто к своим  одесским  музам,
Кто в Белоруссию  подался,
Где  бульба, как трава растет,
Кто-то в Молдавию, в Тирасполь,
А кто на родину… Зовёт!
Благодарим за то  , Господь!
А дальше всё, как и у всех,
Семья, работа, школа… Если
Зарплата  - слёзы, не до песен.
Не жаловалась, не их тех...
Как встали дочери на ноги,
Опять я вспомнила о них,
Стихах.... Жаль, времени немного,
Писались лишь в ночи они...
Бывает, сяду  стих слагать я,
Минует полночь,ночь ушла
Коль дело ладилось , тогда
Ложилась на рассвете спать я...
Наверно, то болезнь? Привычка?
Дня не проходит  без стиха.
Растает ночка, как обычно,
За ней и месяц в облака!
Я вот о чём сказать хотела...
Черновиков гора, без дела
Лежат... Как  Гоголь, сжечь все сразу?
Иль по странице раз от разу?
Что делать с этим "ценным скарбом",
Спросить  сестёр? Да вот беда -
Огонь времён съел геокарты
И школьных лет большие парты,
Исписанные сплошь в азарте...
И наша школа уж не та !
Слились чернила меж собою -
Когда-то, глупая, не скрою
Стихами баловалась я -
Хромыми рифмою, строфою,
Но в них цвела душа моя!