Злились чорнила мiж собою...

         
          ***
Злились чорнила між собою...
Колись дурною головою,
Шкільні писалися вірші,
Кульгаві римою, строфою,
Але від щирої душі...
Співа весна, дзвенять трамваї,
Летять птахів веселі зграї,
Пишу із Харківа вірші,
Від ранніх кращі, часом кепські
Про будні, клопоти студентські,
Але від щирої душі...
Пройшли і ті роки, мов злива,
Студентські кращі дні, літа,
Багато в світі є ще дива,
Життя запрошує, віта!..
Вже й розлетілись хто куди
Ми по Радянському Союзу,
Хто на Кавказ "алаверди",
Кого в Одесу кличуть друзі...
Хто в Білорусію подався,
Де бульба, мов трава росте,
Хто до Молдовії в Тераспіль,
На батьківщині сівши за стіл,
І Бога дякував за те!..
А далі все, як і у всіх,
Сім"я, робота, діти, школа,
Не до віршів, зарплата гола,
Та я не скаржилась, не з тих...
Як діти зіп"ялись на ноги,
Знов я згадала про вірші,
Та іншої не мала змоги,
Як їх писати лиш вночі...
Бува як сяду вірш складати,
Майне півночі, вже й світа,
Так справа ладилась ота,
Лягала вдосвіта лиш спати...
То вже хвороба, чи то звичка,
Не пройде й дня, щоб без вірша,
Розтане в вікнах темна нічка,
За нею й місяць поспіша...
То я про що сказать хотіла,
Чорнеток гори, всі без діла,
Спалить, як Гоголь їх відразу,
Чи по сторінці раз від разу?..
Як вдіяти з тим цінним скарбом,
Питаюсь я своїх сестер,
Вогонь часу з"їв геокарти,
Шкільних років широкі парти,
Ручками списаних в азарті,
Не ті вже й школи відтепер!..
Злились чорнила між собою-
Колись дурною головою
Шкільні писалися вірші,
Кульгаві римою, строфою,
Але від щирої душі...

        ***