Евгений Евтушенко. Непонятным поэтам. Рус. Бел

Я так завидовал всегда
всем тем,
          кто пишет непонятно
и чьи стихи, как полупятна
из полудыма-полульда.
Я формалистов обожал,
глаза восторженно таращил,
а сам трусливо избежал
абракадабр
           и тарабарщин.
Я лез из кожи вон
                в борьбе
со здравым смыслом, как воитель,
но сумасшедшинки в себе
я с тайным ужасом не видел.
Мне было стыдно.
                Я с трудом
над сумасшедшинкою бился.
Единственно,
             чего добился, -
вся жизнь -
            как сумасшедший дом.
И я себя, как пыткой, мучил -
ну в чём же я недоборщил
и ничего не отчубучил
такого,
        словно: «дыр… бул… щир…»?
О, непонятные поэты!
Единственнейшие предметы
белейшей зависти моей…
Я -
    из понятнейших червей.
Ничья узда вам не страшна,
вас в мысль никто не засупонил,
и чье-то:
          «Ничего не понял…» -
вам слаще мирра и вина.
Творцы блаженных непонятиц,
поверх сегодняшних минут
живите,
        верой наполняясь,
что вас когда-нибудь поймут.
Счастливцы!
            Страшно, между тем,
быть понятым, но так превратно,
всю жизнь писать совсем понятно,
уйдя непонятым совсем…
1985

Незразумелым паэтам

Я так зайздросціў заўсёды
ўсім тым,
          хто піша незразумела
і чые вершы, як паўплямы
з напаўдыму-напаўлёду.
Я фармалістаў любіў,
вочы захоплена вытарэшчваў,
а сам баязліва пазбег
абракадабр
           і тарабаршчын.
Я вылузваўся са скуры
                ў барацьбе
з разумным сэнсам, як ваяўнік,
але з глузду з'ехаўшым у сабе
я з таемным жахам не бачыў.
Мне было сорамна.
                Я насілу
над вар'яцінкаю біўся.
Адзіна,
             чаго дамогся, -
усё жыццё -
            як звар'яцелы дом.
І я сябе, як катаваннем, мучыў -
ну ў чым жа я недабаршчыў
і нічога не адчыбучыў
такога,
        нібы: "дзюр… бул… шчыр…"?
О, незразумелыя паэты!
Алзіненшыя прадметы
найбелай зайздрасці маёй…
Я -
    ад зразумелых чарвякоў.
Нічыя аброць вам не страшная,
вас у думку ніхто не засупоніў,
і нечае:
          "Нічога не зразумеў…" -
вам саладзей міро і віна.
Творцы блажэнных незразумеліц,
па-над сённяшнімі хвілінамі
жывіце,
        верай напаўняючыся,
што вас калі-небудзь зразумеюць.
Шчасліўцы!
            Страшна, тым часам,
быць панятым, але так зменліва,
усё жыццё пісаць зусім зразумела,
сыдучы незразуметым зусім…

   Построчный перевод на белорусский язык Максима Троянович


Рецензии