Осенний сонет

Осiннiй сонет
Надежда Рубинская

Золотава осінь плине у сузір'я,
Додає в повітря п'янкого настою.
Колисає сонце тихе надвечір'я,
Заховати сон мій хоче за горою.

Всі дерева разом розмовляють листям,
Щось шепоче вітер: чарівник і мрійник.
І немов ліхтарик світяться обійстя,
Засинає тихо стрибунець-кочівник.

Буде осінь з нами зустрічати зиму,
Різнокольоровий розіславши килим
Там, де я щаслива із тобою йтиму.

То колись він стане чисто-чисто білим:
У зими позичить снігового гриму.
Не буває, люди, щастя запізнілим.




Осенний сонет
Надежда Рубинская


Поэтический перевод  сделал Олег Глечиков

Осень золотистая падает в созвездие,
Добавляя в воздух крепкого настоя.
Убаюкал солнце тихий вечер-бестия,
Спрятать сон мой хочет, где-то за горою.

Все деревья разом зашептали листьями.
Что-то шепчет ветер: фокусник, мечтатель.
Словно бы фонарик – лунный свет, в обители.
И заснул кузнечик – попрыгун искатель.

Будет зиму с нами дожидаться осень,
Разноцветный бросив, под окном, ковёр,
И с тобою, буду, я счастливой очень.

И ковёр, став белым, пусть от снега талого,
Словно бы от грима, твой притянет взор.
Не бывает, люди, счастья запоздалого!

22.09.2020г. Керчь, Россия