Преимущества оккупационного режима

1
В один из дней опять придет весна.
И сквозь отчизны южную  границу
прибудут перелетные.  Шумна
свистулька украинской  птицы -
озвучит фермы, фабрик вереницы,
и грубый крой солдатского сукна,
и, в общем,  много всякого говна.

2
Но грусть-тоска  ложится на дороги.
Нужда уже свои крыла  раскрыла,
пока поэт скандирует в тревоге:
я есть народ, в котором правды сила,
я эту женщину люблю, она просила.

3
Страна  грустна среди лихих годин,
и бродит мещанин между руин,
заводит речь с врожденным артистизмом.
И слов поток без видимых причин
наполнен нездоровым эротизмом
и  ненарочным антисемитизмом.

4
Сколов ступни босые о стерню,
кобзарь состарившийся, встав у тына,
бурчит под нос по десять раз на дню,
что дети хитрые в тяжелую годину
забыли стыд, просрали Украину
забили на духовность и страну,
во всем творя какую-то фигню.

5
Горюет город.  Бросивши фрезу,
рабочие  садятся на болванки
и ладят косяки, бузят бузу,
разводят спирт, заводят варшавянку.
отхаркнувшись, скупую вытерев слезу,
маевку превращают в пьянку

6
Кручина злая  - ты  село не трожь!
Село - вот корень нации. вот воды,
что рушат берег. Молодежь,
почувствовав, где правда, а где ложь,
заводит, возвратясь к природе,
народные срамные хороводы.


7
Вот жизнь и не теряет никогда
своих  прозрачных радостных проекций
и юноша, дитя стремительных  эрекций, 
с собою  усталую  девчушку уведя,
и  в комнате укрыв от ветра и дождя,
проводит время за конспектом лекций, 
нарушив правила всех контрацепций

8
Но  вот заря по небу пролегла
и юноша стирает пот с чела,
гордясь своим талантом  расчудесным.
Ведь  независимо, дала иль не дала
у счастья равноценных два крыла:
куст роз и виноград, прекрасное с полезным.


С украинского

(прим.  переводчика: стихотворение пародирует классическое произведение Максима Рыльского "Розы и виноград" http://stihi.ru/2017/03/20/9380 )
"Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була" - строки хрестоматийного стихотворения Павла Тычины "Я утверждаюсь")



Переваги окупацiного режиму

1

В один із днів повернеться весна.
З південних регіонів батьківщини
потягнуться птахи, і голосна
свистулька вітчизняної пташини
озвучить ферми і фабричні стіни,
і грубий крій солдацького сукна,
і ще багато всякого гівна.

2

Але печаль лягає на поля.
Нужда голімі розправляє крила,
докіль поет тривожно промовля:
я є народ, якого правди сила;
цю жінку я люблю, вона просила.

3

Сумна країна у години скрут.
Блукає міщанин поміж споруд,
з усталеним природнім артистизмом
говорить і його словесний труд
повніє нездоровим еротизмом
і побутовим антисемітизмом.

4

Сколовши босі ноги об стерню,
старенький Перебендя коло тину
ячить собі, що, скурвившись на пню,
лукаві діти в цю лиху годину
забули встид, просрали Україну,
забили на духовність і борню,
і взагалі творять якусь фіґню.



5

Бідує місто. Кинувши фрезу,
робітники на заводському ґанку
лаштують косяки, бузять бузу,
розводять спирт, заводять варшав'янку
і, втерши соплі та скупу сльозу,
майовку перетворюють на п'янку.


6

Село мине спокуту цю тяжку.
Село — це корінь нації, це води,
що рушать берег. Молодь на лужку,
довірившись сільському ватажку,
заводить, навернувшись до природи,
народні сороміцькі хороводи.



7

Тому життя ніколи не втрача
своїх прозорих гомінких проекцій.
Стрімкий юнак, легке дитя ерекцій,
хапа за руку втомлене дівча,
і вже вони — аж дня не вистача —
займаються конспектуванням лекцій,
зневаживши вимоги контрацепцій.



8

І лиш зоря над містом пролягла,
юнак змахне краплини із чола
і молодечо усмішкою блисне.
Бо попри те, дала чи не дала,
у щастя людського два рівних є крила:
троянди й виноград — красиве і корисне.

1998