Леонид Ваксман. Как птенцы из гнезда мы выпали...

Как птенцы из гнезда мы выпали,
Ты не бойся прихода вечера,
Под такими большими липами
Нам с тобой опасаться нечего.
 
Под такими густыми звёздами,
Разве их не для нас рассыпали.
Мы не против гнездовья, просто мы
Из него ненароком выпали.
 
Это только вначале кажется,
Что без дома прожить нельзя тебе,
Что важней пропитанья - кашица,
 Чем огромные звёзды на небе.
 
Ты не бойся ни тьмы, ни холода,
Будет день и найдётся пища нам,
Мы ещё пролетим над городом,
На крылах до небес возвышенном.
 
Пролетим ещё, эка невидаль,
Над Нью-Йорком, Парижем, Триполи.
И над липой, откуда некогда,
Как птенцы из гнезда, мы выпали.


Як птушаняты з гнязда мы выпалі.
 
Як птушаняты з гнязда мы выпалі,
Ты не бойся прыходу вечара,
Пад такімі вялікімі ліпамі
Нам з табой асцерагацца няма чаго.
 
Пад такімі густымі зоркамі,
Хіба іх не для нас рассыпалі.
Мы не супраць гнездзішча, проста мы
З яго незнарок выпалі.
 
Гэта толькі спачатку здаецца,
Што без хаты пражыць нельга табе,
Што важнейшая ежа - кашыца,
Чым велізарныя зоркі на небе.
 
Ты не бойся ні цемры, ні халаду,
Будзе дзень і знойдзецца ежа нам,
Мы яшчэ праляцім над горадам,
На крылах да нябёсаў узнёслым.
 
Праляцім яшчэ, эка дзіва,
Над Нью-Ёркам, Парыжам, Трыпалі
І над ліпай, адкуль некалі,
Як птушаняты з гнязда, мы выпалі.

    Перевёл Максим Троянович


Рецензии