Прокажённый. Владимир Некляев

Николаю Статкевичу


Коль звонит колокольчик
за решёткой, в окне,
знаю: там прокажённый. Колокольчик на мне.

Колокольчик на мне,
чтоб не шли по моим вы следам
и навстречу не шли, хотя улыбаюсь я вам.

Улыбаюсь я вам,
вы меня испугались чего...
Под плащом с капюшоном давно уже нет никого.

Никого уже нет,
но вокруг рассыпается звон,
и качается плащ, улыбается всем капюшон.

*

Пракажоны.   Уладзімір Някляеў

Мікалаю Статкевічу


Калі чую званочак
у закратаваным акне,
знаю: там пракажоны. Той званочак на мне.

Той званочак на мне,
каб не крочылі следам маім
і насустрач не йшлі вы, хаця я ўсміхаюся ўсім.

Я ўсміхаюся ўсім,
вы мяне баіцёся дарма:
пад плашчом з капюшонам даўно ўжо нікога няма.

Там нікога няма,
але скрозь рассыпаецца звон,
і ківаецца плашч, і ўсміхаецца ўсім капюшон.

Перевод с белорусского:
Дмитрий Волжанин


Рецензии