Дома здесь с каждым годом тяжелеют
Все ниже, ниже приседают вниз
А раньше, когда ветер лишь повеет
То парусами вверх стремились крыши изб.
Геранями окошки отцвели,
Слезами рыжими отплакали все стены,
Седые облака, как старые волы,
Оберегают мертвые деревни-тени.
Столетья не снимают с нас вины.
Уничтожают нас, а мы не спорим
И проходимцами мы вновь угнетены,
Но мы молчим, униженные в горе.
Нижчаемо в горi
Тут з кожним роком тяжчають хати,
Все нижче й нижче присідають долу…
Колись, колись у павітрах легких
Дахи вітрилами стриміли вгору.
Геранями віконця відцвіли,
Слізьми рудими сплакалися стіни,
І сиві хмари, як старі воли,
Оберігають мертві села-тіні.
Століття не знімають з нас вини.
Нас нищать і привчають до покори
Старі й нові пройдисвіти-пани –
Ми ж мовчимо і нижчаємо в горі.
Людмила Юферова. Униженные в горе
© Copyright: Евгения Федосюк, 2019
Свидетельство о публикации №119060908313
Свидетельство о публикации №119060908313
Рецензии
