Михайль Семенко. СНIГ У САДУ

М. Семенко.

Поэт-футурист.

(1892-1937).


Месяца жду.
Мне без него не спокойно.
Снег забелеет в уснувшем саду-
Сердце забьётся незлобиво,
покорно.

Оглянусь- так тоскливо ночью в селе.
Я тут чужой-с чуждым норовом.
Гляжу с порога на дальний лес
И хочется вместо Дуная служить
сторожем.

И кто поверит- что я родился тут !
Сколько днём на улице голосов.
Чужая жизнь, освободиться бы от пут.
Детства не помню, не помню этих снов.

Око не привыкнет, на душе темно и странно.
Боже,снег белеет в одиноком саду.
На душе-жутко.
Туманно.
Месяца жду.
*

(Из цикла «Крестьянские сатурналии»
1918).
*

СНІГ У САДУ.

Місяця жду.
Мені без нього лячно.
Сніг забіліє в самотнім саду —
Серце заб’єсь доброзичливо і вдячно.
Пусто і тоскно ніччю в селі.
Я тут чужий і настроєний ворожо.
Дивлюсь з порога на далекий ліс
І хочеться бути замість Дуная сторожем.
І хто повірить — що я народився тут!
Скільки вдень на селі галасів.
Який чужий, чужий мені цей статут.
Дитинячих відчувань не зосталося.
Око не звикне, в темряві мені лячно.
Боже, сніг ледве біліє в саду.
На душі — якась моторошність. Мрячно.
Місяця жду.