Вирши к Рождеству. Перевод шуточного стихотворения
Оригинал:
Різдвяна вірша
Чи чули ви, панове, зроду,
Що Бог прийшов до нас аж сам?
Чого ж? Побити пику й морду
І очі виколоть бісам.
Бо старий чорт був з Богом
Побратався та й розгулявсь,
Надувсь, аж очі лізуть рогом,
А Він йому сказав: «А вон, а зась!»
Зайшов із іншого чорт краю,
Адама в гості попросив,
А сей кликнув його до раю,
Та й яблука з ним укусив.
Очнувсь на другий день – аж лихо:
Товариш і сорочку зняв!
Адам питає Єву тихо:
«А з ким я вчора так гуляв?» –
«Не знаю, що були за гості,
Але ж у нас чогось нема.
Ой, буде нам, старий, по хлості,
Не викупимось ми із сорома.
Бо вже мені погано снилось:
Гуж укусив, аж кров текла,
І щось за мной чудне гонилось,
Я ледве, ледве утекла!»
Адам задумавсь, ліг в куточку,
Прийшов Господь, його збудив,
Та й каже: «Де ж ти дів сорочку?» –
«Я, тату, вчора загубив!» –
«Неправду кажеш ти, небоже!
Я знаю, де вже ви були!» –
«Прости мені і Єві, Боже,
Бо ми сорочку пропили». –
«Пішов же вон, Адаме, з раю!
Об’ївся яблук, аж сопеш!
Се так ти доглядаєш раю?
Без попиту що хоч і рвеш!
І ти іди, небого, прясти!
Адам тебе щоб наглядав!
А щоб не сміла яблук красти,
Адаму я нагайку дав.
Ану, іди сюди, проклятий!
А що Адаму ти зробив?
Прийшов у рай, щоб погуляти,
Навік хазяїна згубив.
Ізняв сорочку і убрання,
Зовсім Адама обголив,
І із гостей убравсь зарані,
За шкуру сала всім залив!
Іди ж, проклятий, з блеску миру!
У пеклі дьоготь он горить!
Тепер тобі Я витну гирю,
Щоб знав ти, як людей дурить!
Ось одберу і ноги, й руки,
Щоб разив ти на животі,
Нашлю, що єсть на світі муки,
Прив’яжу, мов на оброті!»
Загув у пекло чорт, у смолу,
І вже зоставсь навіки там;
А щоб Адама й Єву голу
Одягнути, родився сам,
Родивсь Христос: Адам гуляє.
Є нова свита і кожух,
І Єва в плахті походжає,
І знов радіє Дух.
Тепер і в вас жупани нові,
Бо ви Адамова рідня, –
Так будьте ж з празничком здорові,
Гуляйте, пийте хоч щодня!
(Українська література XVIII ст. – Київ: Наукова думка, 1983. – С. 154).
Мой перевод:
Вирши к Рождеству
А вы слыхали, государи,
Что Бог спустился к нам с небес?
Пришел чертям настукать в хари,
Чтоб впредь не гадил людям бес.
Господь и черт сперва дружили,
Но расплевались ни за что,
И бес святой небесной силе
Хотел напакостить за то.
Подъехал черт к Адаму сразу,
Чтоб в рай попасть кружным путем,
А прадед наш впустил заразу,
И съели яблоко вдвоем.
Как протрезвел Адам – ой, лихо:
Приятель и сорочку снял!
Адам спросил у Евы тихо:
«А с кем вчера я выпивал?» –
«Уж я не знаю, что случилось,
А только нам великий стыд.
Мне страсть какая-то приснилась,
Как будто бы за мной бежит,
И будто уж куснул до крови…
Ох, чую я недобрый час!
Готовься, дед, к суровой доле:
Наверно, обокрали нас!»
Адам свернулся в уголочке,
Но вдруг Господь явился там:
«Сынок, а где твоя сорочка?» –
«Пропала как – не знаю сам!»
«Меня не обмануть, неверный!
Известно, погуляли с кем!» –
«Прости нас, Боже милосердный,
Сорочку пропили совсем!»
«А ну, ступайте вон из рая! –
Во как нажрался яблок, плут!
Я думал, он их охраняет,
А он крадет, что не дадут!
И ты, жена, садись за прялку –
Тебе страдать, детей рожать;
Адаму подарю нагайку,
Чтоб впредь не смела воровать.
Теперь с тобою, враг искусный,
Я посчитаюсь наконец:
Адама так обделал гнусно,
Что он остался голый весь!
Сперва ты в гости напросился,
Адама соблазнил на грех,
А сам, как не бывало, смылся:
Мол, отдувайся, человек!
Но Я такого не спускаю,
Людей дурить не допущу –
Тебя со света изгоняю
И в топку ада помещу,
Да руки отберу и ноги,
И будешь ползать ты змеей –
Узнаешь так, урод двурогий,
Как в дурачка играть со Мной!»
Вот черт и оказался в пекле –
С тех пор он на углях и жил;
Бог пожалел людей раздетых
И Сына Божьего родил.
Адам уже не ходит голый:
Он в шубе – щеголь удалой,
И Ева нарядилась снова,
И счастлив этим Дух Святой.
Да и у нас теперь обновы –
Адам ведь общий предок всех.
Христос родился! Славьте Бога
И пейте, раз прощен был грех!
Перевод 04.01.2014.
Свидетельство о публикации №119010810840