Лепестки старинного романса. Лина Костенко

А  клавесин и плакал, и качал
его печаль. Едва горели свечи.
Певец был стар. И голос зазвучал,
Процеживая музыку сквозь вечность.

Он был седой. И плакал не про нас.
Мелодия летела неземная..
Под люстры уплывал его романс,
От строк пропетых лепестки роняя

На головы, где будто соловьи,
Своё гнездо упрямо вьют нам будни,
Рыдал романс, про то, как он любил,
Романс из слов, которых не забудешь.

Его вокал вознёсся, как бокал
И бабочка порхала на манишке.
Он  всех красавиц за собой позвал.
Под лунный свет бежали, как к мальчишке.

Но смолкла музыка и наступил антракт.
Мужчины все заговорили прозой.
Молчали женщины, как будто всё не так,
Пирожных не желая и мороженого.

Артист тот пел без грима, без гримас.
И пылкие слова несовременны...
Так спойте женщине, хотя бы раз, романс.
Она устала быть обыкновенной.


        -***-


Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.

Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.

На голови, де, наче солов’ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.

Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.

А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.

Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.


Ліна Костенко – Пелюстки старовинного романсу






Илл.-интернет.