Зустрiч

- Не пiдскажете, як менi потрапити на площу Миру?
Вона озирнулася. Перед нею стояв такий собi чолов'яга середнього зросту у теплому пальто iз капюшоном, який був надвинутий майже на самiсiнькi очi. Вона мовчала, уважно придивляючись до нього. Вечерiло. А лiхтарiв iще не вiмкнули. Чоловiк зрозумiв i зняв капюшон. Тiльки но вiн хотiв iще раз запитати, та почув тихенький несподiваний зойк.
- Що? Що з вами? Допомога потрiбна? Я лiкар,- швидко промовляючи, пiдхватив вiн жiночку пiд локтя i повiв до лавки.
Уже сiдаючи на лавку, жiночка зрозумiла:"Не впiзнав... Невже я така несхожа?.. Невже настiльки постарiла, що i впiзнати не можна?.."
Чоловiк дiстав з кишенi лiки та пропонував неодмiнно покласти пiд язик, щоб стало краще. Вiн намагався пiдтримати жiнку та зручнiше вмостити її на лавцi. А вона ще ретельнiше прикривалася хусткою та намагалася розгледiти його. Посивiв... Та й зморшки на пiбороддi та щоках... А спочатку вона цього й не помiтила.
А вiн щось розповiдав, щоб якось вiдвернути жiнку вiд нудоти. Вона прислухалася...
- ...а потiм були довгi роки Афгану. Спочатку вiйна... Потiм полон... А, коли знов довелося потрапити на Батькiвщину, дiзнавсь, що нiкого з родини уже й нема... Матуся з татусем пiшли, не дочекавшись мене... Не витримали... А я ж лiкар, я ж мiг допомогти... Але не встиг, на жаль...
Вiн i сам не розумiв, навiщо розповiдав про своє життя зовсiм незнайомiй жiночцi. Можливо, щоб витримати паузу та впевнитися, що лiки подiяли... Можливо, то було бiльш потрiбно саме йому...
- Домiвка була у такому станi, що її уже неможлиао було вiдновити. От i вимушений букв їхати на заробiтки. Треба ж було побудувати новую будову. Та й батькам памятники встановити,- продовжував чоловiк, як на сповiдi,- а жити десь iще не уявляв собi можливим. Бо i так дуже довго довелося мешкати далеко вiд рiдного краю... Та що це я? Ви, часом, не замерзли?
Жiнка мовчки покачала головою "нi".
А вiн усе продовжував. Мабуть, дуже в нього накипiло...
- Та, знаєте, я маю ще одну справу...
Була в мене наречена, моя кохана... Одружитися не встигли... Односельцi не знають, де вона зараз, кудись перебралася... А нещодавно у соцмережах списавсь з товарищем - це було так несподiвано! - вiд нього дiзнавсь, наче вона у цьому мiстi прожива. От розшукую... Менi б побачити тiльки... Товарищ сказав, доня у неї.. Доросла вже... Нiби - вона, коли була молодою... Я б не заважав... Тiльки б побачитись... Хай буде щаслива далi... Одружена ж, мабуть...
- Нi,- тихо промовила жiнка i, нарештi, повернулася до нього залитим сльозами обличчам...