Вже третій день з дощем ділю, як хліб,
То сутінки, то неквапливий ранок.
Він зазирає в дім поміж фіранок:
- Ти знов сама? Та краще б я осліп,
Чим бачити завжди тебе такою...
А я торкаюсь мокрих шиб рукою,
Збираю краплі, зв`язую у сніп.
- І хто з нас двох наплакав стільки сліз? -
Питаю в гостя майже пустотливо.
А той (таки дрібний, не літня злива) -
Зіскочив з підвіконня, переліз
Через паркан та й закульгав поволі
Чогось шукати (може, вітра в полі),
У мандри без пакунків і валіз.
Дивлюсь - і осінь, якось крадькома,
Обтрушуючи з гілки лист останній -
Сідлає коней в спорожнілій стайні.
Мовляв, бувай, на часі вже - зима.
Так швидко... наче то наснилась пава
Яскрава, феєрична, золотава.
А я – лишилась, тиха і сама.
Таке собi, тихе
© Copyright: Наталья Мироненко, 2018
Свидетельство о публикации №118112000530
Свидетельство о публикации №118112000530
Рецензии
До чего хороши Ваши стихи на украинском!
Проникновенная лирика, Наталья, давно
на украинском не читал подобного.
С уважением,
Яков
Яков Рабинер 12.12.2018 19:12 • Заявить о нарушении
Проникновенная лирика, Наталья, давно
на украинском не читал подобного.
С уважением,
Яков
Яков Рабинер 12.12.2018 19:12 • Заявить о нарушении
Мне хочется так писать, Яков - на украинском. Но мало, кто это понимает)).
Спасибо)).
С теплом,
Наташа
Наталья Мироненко 12.12.2018 19:15 Заявить о нарушении
Спасибо)).
С теплом,
Наташа
Наталья Мироненко 12.12.2018 19:15 Заявить о нарушении
На это произведение написано 9 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.