Надежда Воробьёва. Зима. Рус. Бел

Мы не будем сходить друг по другу с ума.
Мы привыкнем к любви. И начнётся зима.
И завьюжит пути, что лежали к весне.
И в пурге не найти то, что снилось во сне.
Я прошу –Уступи, отступи, потеряй
по дороге ключи в незатейливый край,
в охлаждённую тишь и в остуженный кров.
О, куда ты спешишь, неземная Любовь?!
Мы не будем сходить друг по другу с ума.
Мы давно друг от друга без тени ума. 


Зіма

Не сыходзячы з розуму па сяброўству дарма.
Мы абвыкнем з кахання. Пачнецца зіма.
Завіхурыць шляхі, што вялі да вясны.
Ад завей не знайсці, што нам  снілася ў сны.
Я прашу - Саступі, загубі і маўчы
ў мудрагелісты край па дарозе ключы,
у астуджанай цішы, у астуджаным ранні.
О, куды ты спяшаешся, незямное Каханне?!
Не сыходзячы з розуму па сябароўству дарма.
Ужо даўно паміж намі разладу турма.

   Перевод на белорусский язык Максим Троянович

 


Рецензии