О речном зеркале - хайку, укр

Риб’ячі плямці
річковому дзеркалу
шкоди не чинять.

28.08.2018

(См. ниже русский подстрочник хайку и перевод комментария.)

Це хайку щойно втяв з метою і собі долучитися до славетного і таємного ордену мовотворців, до якого останнім часом завзято пнеться силенна-сила реформаторів українського правопису.
Ось як склався мій підступний намір - спробувати з допомогою тексту вживити у рідну мову нещодавно вигаданий неологізм "плямець".
Три дні тому вирушив по рибу, не маючи жодного сумніву в успіху: серпень - традиційна пора жору, погода чудова, місце, де мав ловити, - надійне, випробуване протягом - ого-го! - сорока років.
Але коли спустився до Бугу, одразу згадав меланхолійно-філософську народну пісню - "я просив в неї меду, а вона ж мені дулю...", бо вода від клятих злив була брунатно-брудна, як в дорожній калабані. Закидати вудку в таку може тільки бовдур.
Але все ж таки закинув і десь з годину посидів на березі.
Втішався спочатку тим, що поплавець, хоч і нерухомий, але ж який помітний! Красень, та й годі, - ач як горить-палає на тлі каламутної поверхні води (на якому, звісно, жодного сплеску).
І тут мені, очевидно, від бажання ще чимось заповнити марнотратство часу, прийшло в голову, що рідна мова вочевидь недостатньо вшанувала таке гарне, радісне для рибалки явище як сліди, що залишає на воді гуляюча риба, мала й велика. Сплески, виплески, вихлюпи, виверти (останнє - хороше, але підходить тільки для сомів-щук-лящів- коропів) - цього замало. Тож з півгодини згадував, міркував, і нарешті вигадав неологізм- "плямці".
З цим трофеєм і рушив додому. Але поставив собі завдання - обов'язково скласти хоча б одного, а краще кілька поетичних шедеврів, де б це нове слово заграло в усій красі і навіки запам'яталося вдячному українському народові. Так що, народе, ось тобі перший шедевр - хайку з плямцем. Звиняй, якщо не догодив, але краще не спіши з висновками.

Русский подстрочник хайку и перевод комментария.

Рыбьи всплески
речному зеркалу
не причиняют вреда.

Это хайку только что сварганил с целью присовокупить и себя к славному тайному ордену речетворцев, в который, кстати, сейчас так настырно рвутся полчища современных реформаторов украинского правописания.
 Рассказываю без утайки, как сложилось мое коварное намерение – попытаться с помощью текста внедрить в родную мову свой новоизобретенный неологизм "плямець".
Три дня тому назад я отправился на рыбалку, нисколько не сомневаясь в успехе: август – традиционная пора жора, погода прекрасная, место рыбалки - надежное, испытанное в течение -  ого-го! - сорока лет.
 Но когда спустился к Бугу, сразу же вспомнил меланхолично-философскую народную песню - "я просив в неї меду, а вона ж мені дулю...", поскольку речная вода от чертовых ливней была грязно-коричневой, как в дорожной колдобине. Забрасывать удочку в такую может только болван.
 Однако забросил, и примерно час просидел на берегу.
 Сначала утешался тем, что поплавок, хоть и безнадежно оцепеневший, зато заметный какой! Красавец, да и только, - горит-алеет вовсю на темном фоне мутной воды (на которой. понятно, ни единого всплеска).
 
 И тут мне, очевидно, от желания еще чем-нибудь заполнить пустопорожнее времяпровождение, пришло в голову, что родная мова, без сомнения, недостаточно почтила вниманием такое прекрасное, радующее сердце рыбака явление как следы, оставляемые на поверхности воды гуляющей рыбой, и великой, и маленькой. «Сплески», «виплески», «вихлюпи», «виверти» (последнее -  прекрасно, но подходит тольки для сомов-щук-лещей- сазанов) – нет-нет, этого мало. Добрых полчаса ворошил словарный запас, напрягал мозги и, наконец, родил неологизм - "плямці".

 С этим трофеем и отправился домой. Но при этом поставил себе задачу – в ближайщее время сотворить хотя бы один, а лучше несколько поэтических шедевров, где бы это слово заиграло во всей красе и навечно запомнилось благодарному украинскому народу. Так что, народ, вот тебе первый шедевр - хайку з «плямцем». Извиняй, если не угодил, но лучше с выводами не спеши.