Людмила Юферова. Смою зной

Людмила Юферова. Змию спеку

Предо мной лиман — как на ладони!
Берег — и высокий, и пустой.
Хор сверчков — зеленокрылых кОней,
Раскричался в лебеде густой.

Тучки — словно из пушистой ваты -
По воде привольно разлеглись.
Хочется приветы прокричать им,
С чайками летя в тугую высь!

Упаду в солому — праздник лета!
Тело гладит нежный ветерок.
Кажется, что Вечность рядом где-то
Топает по небу без дорог.

Но едва наступит полдень жданно,
С муканьем ленивой череды*,
Смою зной дыханием лимана,
Брызгами лазоревой воды!

*череда(укр) — коровье стадо

С украинского 19.08.18.

Змию спеку

А лиман – ось тут, як на долоні!
Береги високі та криві.
Цвіркуни – зеленокрилі коні –
Розкричались голосно в траві.

Білі хмари із пухкої вати
У воді привільно розляглись.
Хочеться вдихнути й закричати,
І злетіти з чайками у вись!

Падаю в солом’яну колиску,
Тіло гладить ніжний вітерець,
І, здається, Вічність – онде, близько,
В небі йде за обрій навпростець.

А як тільки полудень настане
З муканням сільської череди,
Змию спеку подихом лиману,
Бризками синявої води.