Переводы стихов Н. Дика на украинский М. Лецкиным

   Лецкин Михаил Александрович (1932 г.р.) - публицист, литературный критик, поэт и переводчик, кандидат филологических наук, доцент Житомирского государственного университета имени Ивана Франко, лауреат нескольких всеукраинских и международных литературных премий; член Межрегионального союза писателей.

     Николай Дик, г. Азов

Заждалась прихода принца –
окна вымыла до блеска,
на фрамугу для любимца
кружевную занавеску.
Но подсел к столу обычный,
словно дух еловой чащи,
к трудолюбию привычный,
не из снов, а настоящий.
Окружил своей заботой,
разукрасил дни улыбкой
и дуэт запел по нотам,
невзирая на ошибки.
Оказалось, что дороже
то, что сердцем измеримо –
пусть на принца непохоже,
но зато – неповторимо.
    ***

Зачекалася на принца –
в;кна вимила до блиску,
на фрамугу для любимця –
у мер;жах занавіску.
Та присів до ст;лу інший,
ніби дух лісної хащі,
у житті до всього звичний,
не зі снів, а роботящий.
Дарував тобі турботу,
усміхавсь до тебе тільки –
заспівав дует по нотах
попри збої та пом;лки.
Тож дорожчим стати може
те, до чого серце горне –
хай на принца і не схоже,
та натомість – неповторне.

   Переклад з російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир, 22.02.2018г.
   ***

    Анне Ахматовой…

Преклоняли перед ней колени
Петербург, Катания, Париж,
но мечты возвышенных стремлений
поднимались выше старых крыш.
Досаждали муки и гоненья…
Сколько раз пытался и не смог
раздавить великие творенья
бессердечно-кожаный сапог.
Не желала молча по теченью,
не держала сердце взаперти,
чтоб успеть ночное озаренье
до утра на лист перенести.
Умудрялась васильками лета
прикрывать навязчивость седин
и просила называть поэтом,
обожая истинных мужчин.
    ***

    Анні Ахматовій

Перед нею клякли на колінах
і Париж, і Петербург, і Рим,
але рівень помислів нетлінних
завше підіймався над усім.
Заважали м;ки та гоніння…
Скільки намагався й не зумів
розчавити рідкісні творіння
чобіт безсердечних ворогів.
З усіма мовчати не бажала
чи від с;рця власного втекти,
прагнула нічний парнаський спалах
встигнути на аркуш занести.
Вміла маскувати сивуватість
волошковим цвітом із лугів
і поетом прагла називатись
серед істинних чоловіків.

   Переклад із російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир
    ***

Нам не дано предугадать,
что ожидает нас в пустыне –
сплошные слёзы и унынье
или святая благодать.
И всё равно идут вперёд
по обжигающим барханам
с тяжёлой ношей караваны...
Куда – никто не разберёт.
Перемещаются мечты,
на поводках за ними - души,
а что же надобно идущим,
не объяснят ни я, ни ты.
Видать, в пустыне суждено
найти одним истоки счастья,
другим, на личное несчастье,
всю жизнь искать своё руно.
    ***

Заздалегідь не можна знать,
що у пустелі нас зустріне –
чи прикрих сліз лиття невпинне,
чи чиста Божа благодать.
І все ж протоптують
через розпечені бархани
із тягарями каравани…
Й ніхто не відає – куди.
Ще мріям треба йти та йти,
за ними й душам, ніби вівцям,
а що ж потрібно цим мандрівцям,
не знаємо ні я, ні ти.
В пустелі, певно, цій дано
одним знайти джер;ла щастя,
а іншим – вдасться чи не вдасться –
весь вік шукать своє руно.

   Переклад з російської Михайла Лєцкіна ,г. Житомир. 07.05.2018.
    ***

Человек без памяти – яблонь пустоцвет:
кроной похваляется, а плодов-то нет.
Что ему вчерашнее, лишь бы он звучал…
Сброшены швартовые, позабыт причал.
Отправляясь в плаванье утром за моря,
не стирай из памяти дни календаря -
без истоков прошлого сложно на пути
ключ от понимания сердцу обрести.
Не цветы на яблоне, а её плоды
пригодятся на зиму, как итог страды.
Остаются в памяти добрые дела,
пустоцвет же к осени догорит дотла…
    ***

З пустоцвітом яблуня – пам’ять хто згубив:
кроною хизується, та нема плодів.
Він вчорашнім нехтує, тільки б сам звучав…
Швартуватись н;куди, бо пропав причал.
В плавання відправившись вранці за моря,
не стирай із пам’яті дні календаря:
без джерел минулого шляхом до мети
важко ключ до розуму серцю віднайти.
Не квітк; на яблуні, а врожай плодів
взимку допоможе нам результатом жнив.
В пам’яті лишаються назавжд; діл; –
після л;та пустоцвіт догорить дотла…

Переклад із російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир 20.05.2018
   ***

    Счастье на двоих

Спешили за судьбой по замкнутому кругу,
пытаясь обойти навязчивое зло,
и, наконец, в пути мы встретили друг друга.
Закончился забег, поняв, что повезло.
Сумели усмирить бунтующие нравы -
отвергнута борьба за царственный престол.
Удачу пополам, но всё-таки есть право
у каждого из нас на маленький прокол.
Не верим зеркалам, не доверяем слухам,
не лезем на рожон, не топчемся в грязи,
а если злобный рок отвесит оплеуху,
то просим у небес – от худшего спаси.
Не страшен ураган, заснеженная вьюга
не сможет одолеть, уверен, никогда…
Недаром для любви нам Бог послал друг друга
и счастьем одарил на долгие года.
    ***

    Щастя на двох

По замкнутому колу ми кудись спіш;ли
і прагли обійти набридле вічне зло, –
в путі, нарешті, одне одного зустріли.
Ми зупинились, зрозумівши: повезло.
Ми вдачі бунтівні притишили, мов лаву, –
спинили боротьбу за царствений престол.
Удачу – навпіл, але все-таки є право
у кожного із нас на крихітний прокол.
Не вірим дзеркалам і тим, хто яму риє,
ні на рожна не ліземо, ні у фуфло,
якщо ж нас фатум раптом ляпасом огріє,
то в неба просимо, щоб гірше не було.
Хай буде ураган, сніг, вітру завивання –
я впевнений: ми все здолаєм залюбки…
Невипадково Бог з’єднав нас для кохання
І в щасті дарував нелічені рок;.

   Переклад з російської Михайла Лєцкіна, г Житомир 05.06.2018г.
   ***

Кучи затасканных фантиков,
толпы собой озабоченных,
наглость в очках и при бантике,
жадность заморской обочины…
Нет дефицита ни в падали,
ни в самозванцах насилия…
Но здравомыслящим надо ли
это гнильё изобилия?

Глас вопиющих не слышится
в ложе богатого логова…
Вот бы кому горькой жижицы
с чашки обедни убогого.
Только проржавлена лестница
в логово – скоро проломится.
Может, тогда перекрестится
глухонемой под смоковницей?
    ***

Купи затасканих фантиків,
натовпи самостурбованих,
хам в окулярах при бантику,
жадність заморська запльована…

Падаль та інша абищиця
є в самозваних насильників…
Тільки розумним навіщо ця
гниль від багатства прихильників?

Голос не дійде волаючих
в ложе у лігві багатого…
Дати б їм пійла, не гаячи,
з чашки нещасних узятого.

Тільки проржавіли сходинки
в лігво – і скоро проломляться.
Хай той глухий хоч би подумки
хреститься біля смоковниці…

 Переклад із російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир, 14.07.2018г.
      ***

Под каблуком безжалостных времён
прожитый час становится несносен.
Летит листва, а ты ещё влюблён
в свою весну, смотрящую на осень.
День сентября июльского мудрей,
но и ему не избежать заката.
Наступит ночь и света фонарей
весне ушедшей будет маловато.
Грядёт пора каминных вечеров.
На Покрова припудренная стужа
предъявит иск, под сердце уколов,
и ремешок затянется потуже.
Но ты не прочь укутывать весну
в свои мечты и, усмиряя холод,
доказывать морозу-ворчуну,
что кто влюблён, тот и зимою молод.
        ***

Під каблуком часів давно вже щез
години слід, жорстокої, мов оси.
Злітає листя, ти ж кохаєш ще
свою весну, щ; дивиться на осінь.
День вересня рахунки з літом звів,
але ж і він колись себе допалить.
Настане ніч, і світла ліхтарів
весні торішній буде вже замало.
Кам;нних вечорів близький вже час.
Запросить Покров; мороз завзятий
і стане позиватися на нас,
і доведеться пояс затягати.
Та ладен ти закутати весну
у мрії й, холод стримуючи стрімко,
доводити морозу-бурчуну,
що люблячий не постарів і взимку.

      Переклад з російської Михайла Лєцкіна, г Житомир. 12.08.2018г.
            ***

          ****

Станешь ветром – улечу
за тобой в пространство рая,
речкой быстрой – скрипачу
закажу «Венок Дуная».
Если вздумаешь травой
прорости в горах Колхиды,
жажду каплей дождевой
утолят мои флюиды.
Что попросишь – всё отдам
без расспросов и сомнений,
разделю напополам
легкий стук сердцебиенья;
перемножу на двоих
дни, прожитые под солнцем,
а захочешь – на гнедых
увезу в страну гасконцев.
Тучи в небе разгоню,
кровь горячую - по венам,
мир запрячу под броню…
Только стань моей Вселенной.
        ***

Станеш вітром – я здаля
прилечу до твого раю,
а рікою – скрипаля
попрошу про вальс Дунаю.
Перекинешся в траву
між зелених гір Колхіди –
я, мов краплю дощову,
дам тобі мої флюїди.
Все віддам тобі без мук,
жоден сумнів не вкрадеться;
розділю я навпіл стук
заполоненого с;рця;
вистачить на двох моїх
днів, щ; я прожив під сонцем,
а захочеш – на гнідих
відвезу у край гасконців.
Розжену я хмар політ,
кров скипаючу – по венах,
під броню сховаю світ…
Стань лиш Всесвітом для мене.

     Переклад із російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир, 18.08.2018г.
          ***

Заждались паруса,
их давно на морях не штормило.
Запылилась слеза,
урожденная розой ветров.
Недоволен конверт,
что на перьях прокисли чернила,
и остыл экстраверт,
на песчинки себя размолов.
Разлетятся грачи,
разбегутся дороги и тропы,
нам от старой печи
оторваться не даст суета.
Заштормит за бортом,
паруса не поднимем на стропах
даже если гуртом,
потому что силёнка не та.
        ***

У вітрил нетерпець,
їх давно на морях не штормило.
Замутилась сльоза,
це породження рози вітрів.
Щось не в дусі конверт,
що на перах прокисли чорнила,
прохолов екстраверт,
щ; себе на піщинки пустив.
Розлетяться граки,
розбіжаться дороги під ними,
нам від пічки старої
відбігти не дасть марнота.
Заштормить за борт;м,
ми на стропах вітрил не піднімем,
якщо навіть гуртом,
бо вже силонька наша не та.
       ***
     Переклад з російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир.  18.09.2018г.

          Окраина

Безысходность забытых окраин,
обездоленность узеньких улиц…
Кто заглянет сюда, как ни Каин,
и уйдёт, под наживой сутулясь.
Кто увидит за ветхим забором
ветеранов ушедшей эпохи,
что нужда докучает измором
в огороде на грядке гороха?
Фонарям не находится места,
разухабились грязные лужи,
под ногами прокисшее тесто,
а зимою бывает и хуже.

На бульваре счастливые лица
раздают по улыбке прохожим…
Лишь окраине ночью не спится
от того, что на них непохожа.
        ***

       Околиця

На околицях вітер – хазяїн…
Обездоленість вулиць вузеньких…
Хто загляне сюди, як не Каїн,
та з поживою й верне хутенько?
Хто побачить за ветхим парканом
ветеранів – героїв епохи,
щ; затягнуті горя арканом
на городи, на грядку гороху?
Ліхтарям не знайшлося тут м;сця,
тут на ноги багно налипає,
тут по твані ходити годиться,
ну, а взимку ще гірше біває.

На бульварі веселість вирує,
тут всміхаються всі перехожим…
Ніч околицям сну не дарує,
бо вони із бульваром не схожі.
          ***

       Переклад із російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир. 22.10.2018г.

   Сны детства

Мне подавала мама пироги.
Ещё горячие, из раскалённой печки,
с начинкой из любимой кураги.
В духовке тёплой закипала гречка.
Хитрюга-кот прохода не давал.
Ворчал сверчок под старой половицей.
Пацан курносый улетал в астрал…
Глаза открылись. Надо же присниться
такому счастью. Время занесло
мои следы и развалилась хата.
Давно пустует милое село,
что подарило детство мне когда-то.

Ни пирогов, ни мамы, ни кота…
Нет и сверчка любимого со мною.
Но я встречаюсь с ними иногда
в счастливых снах, подаренных луною.
   ***

   Сни дитинства

Мені давала мама пироги.
Гарячі ще, з розжареного дечка,
начинка зі смачної краги.
В духовці теплій закипала гречка.
Хитрюга-кіт проходу не давав.
Бурчав цвіркун звідкільсь з-під мостовини.
Пацан курносий аж в астрал злітав…
Відкрились очі. Боже, як глибинно
наснилось щастя. Часом занесло
мої сліди та хату поламало.
Давно моє спустошено село,
яке мені життя подарувало.

Ні мами, ні кота, ні пирогів…
Цвіркун мій любий більше не буркоче.
Я зустрічаюсь з ними в царстві снів,
які мені шле місяць серед ночі.
   ***

   Переклад із російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир. 05.01.2019г.


Боюсь обузой стать и дышлом
неповоротливой повозки
твоей судьбы, и никудышным
на ложе визирем заморским.
Хочу тобою быть желанным
ещё, как минимум, полвека,
как чудотворным задним планом
под кистью вечного Эль Греко.
Не отдавай меня забвенью
ни через год, ни через десять.
Смогу, по щучьему веленью,
найти слова для новых песен.
И мы споём, я уверяю,
с тобой вдвоём спустя полвека….
Идти приятнее по краю
не с кошельком, а с человеком.
***
http://www.stihi.ru/2019/01/08/2150

Боюся стати дишлем грубим
у в;зу неповороткого
твоєї долі чи беззубим
візиром шахіншаха злого.
Під поглядом твоїм я ніжним
повік втрачать не хочу місця,
як заднім планом дивовижним
у видатного живописця.
Нехай таким; який я нині,
я довго сни твої тривожу.
За щучим чарівним велінням
нові пісні я скласти зможу.
Ми заспіваємо, я знаю,
й через рок; бадьору фугу…
Бо йти приємніше по краю
не з гаманцем, а з добрим другом.
   ***
   Микола Дик
   Переклад із російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир. 14.04.2019г.
   ***

        Гордые постаменты

Опуститься в слезах на колени,
у Всевышнего вымолить милость…
Но зазнайству от приторной лени
избавляться пока и не снилось.
От гордыни избавиться сложно,
если смотришь на мир с пьедестала –
кто обвешан коварством и ложью,
тем замаливать грех не пристало.

Время рушит любые фасады,
аргументы, ступени и плиты.
Небесам совершенно не надо,
чем внизу постаменты обвиты.
Зарубцуются рваные раны,
но на сердце, душе и на теле.
На бессмертность надеяться рано,
если в камне под небо взлетели.
Разобьются о жизнь аргументы
и заставят упасть на колени
в полушаге от финишной ленты,
ожидая грехов искупленье.
   ***
   http://www.stihi.ru/2019/01/24/2161

Опуститись в сльозах на коліна,
попросити у Господа милість…
Та позбутися лінощів чинних
не бажа лю;дська зарозумілість.
Хто з гординею прагне у висі,
хто на світ погляда з п;єдесталу,
хто з брехнею й підступністю зрісся,
тим замолювать гріх не пристало.
Час фасади на друзки ламає,
він руйнує і сходи, і пл;ти.
Небу значення зовсім не має,
чим внизу постаменти обвито.
Зарубцюються будь-які рани
на душ;, і на серці, й на тілі.
На безсмертність надіятись рано,
якщо в камені вгору злетіли.
Западуть аргументи до строку,
й на коліна впадуть ліліпути,
не дійшовши до фінішу кроку,
щоб гріхів дочекатись спокути.
    ***
    Микола Дик
    Переклад із російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир, 23.04.2019г.
    ***

     В заложниках у стрелок…

В заложниках у стрелок… Не спасёт
ни удаль молодецкая, ни опыт.
Не убедят их просьбы или ропот,
тем более – капризы и бойкот.
Не подогнать их, не остановить.
Им наплевать на слёзы оправданья
несчастных душ и дикое желанье
успеть связать надорванную нить.
В заложниках у времени… За что?
За то, что окрылённым полминуты
не хватит ни в Париже, ни в Бейруте?
Да им и вечность, в принципе, ничто!

Умейте не зависеть от часов,
но дорожить деленьем циферблата -
не время в опозданьях виновато,
а тот, кто побороться не готов
за счастье расцветающего дня,
за право сокровенное влюбляться
и походить порою на паяца,
о счастье завоёванном звоня.
         ***
     http://www.stihi.ru/2019/04/23/1607

В заручниках у стрілок… Від гризот
ні досвід не врятує, ні завзяття.
Прохання не поможуть чи закляття,
ну, а тим паче – примхи чи бойкот.
Не зупинити їх, не підігнать.
Плювати їм на сльози та благання
нещасних душ або смішне бажання
надірвану знов нитку зав;язать.
В заручниках у часу… А за що?
За те, що тим окриленим по суті
не вистачить хвилини десь в Бейруті?
Але для них і вічність – це ніщо!

Годинники не боги, хоч вони
і мають гідні шани циферблати:
в запізненнях не час бо винуватий,
а той, хто не готовий до війн;
за щастя розквітаючого дня,
за сокровенне право покохати
(хай схожим на паяца навіть стати),
співаючи про щастя надбання.
      ***
    Ніколай Дік
    Переклад із російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир. 29.05.2019г.
      ***

Луна щекой прижалась к небесам,
не видно звёзд в предутреннем тумане,
лишь ветерок подыгрывает нам
в ночной тиши на сказочном органе.
Рука в руке,
              и речи не нужны.
Глаза успеют рассказать о многом,
пока тропинка не свернёт к порогу
такой реальной сказочной княжны.

Ещё осталось несколько минут…
Как их продлить до утренней жар-птицы?
А попроси, тебя ж и упрекнут,
что не успел реальностью напиться.
И остаёмся в сказочной стране,
пока тропинка скатертью-дорожкой,
а мы по ней, как будто понарошку,
плывем вдвоём в рассветной тишине.

Да будет сказка вечна для двоих
как под луной, так вечером и в полдень,
и никогда не приведут к щеколде
пути-дороги счастье молодых.
***
http://www.stihi.ru/2019/06/18/1761

Сіяє місяць, вдячний небесам,
під ранок зорі тануть у тумані,
й підігрує вітрисько злегка нам
вночі на загадковому орг;ні.
Рука в руці,
           й не треба новизни.
Розкажуть очі радість і тривогу,
допоки стежка зверне до порога
реальної казкової княжни.

Дві-три хвилини вже не змінять суть…
Як їх до ранку змусити пробитись?
А попроси, тобі ж і дорікнуть,
що ти не встиг реальністю напитись.
І далі ми у казці живемо,
допоки стежка в;ється, мов намисто,
а ми по ній, немовби не навмисно,
удвох в ранкову тишу пливемо.

Нехай для двох не буде в казці лих
під місяцем чи в день ясний – ніколи,
й ніколи не приводять до розколу
шляхи-дороги щастя молодих.
    ***
    Ніколай Дік
    Переклад із російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир, 07.07.2019г.
    ***

Когда стихи заточены на грусть,
слезами строк пронизывая душу,
резона нет зубрить их наизусть.
Куда полезней научиться слушать
сердцебиенье брошенной мечты,
печальный стон неразделённой страсти,
последний вздох вчерашней суеты
вокруг надежд, затравленных напастью.

Неважно, сколько этим строчкам лет,
кто написал и возраст покаянья,
куда важнее разгадать секрет,
как удаётся теребить сознанье
одной строке, заточенной на грусть…
       ***
     http://stihi.ru/2016/12/13/2375

Як в віршах повно почуттів сумних,
а сліз в душ; – немов у час спокути, –
який резон зазубрювати їх?
Куди корисніше навчитись чути
серцебиття невиношених мрій
і стогін недосягнутого щастя,
вчорашніх прагнень віддих нелегкий
навкруг надій, поганьблених напастю.

Дарма, якого віку цей куплет,
хто написав, чим автор винуватий, –
куди значніше розгадать секрет,
як це вдалось сумління катувати
одним рядком,заточеним на сум..
       ***
    Ніколай Дік
    Переклад із російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир, 10.06.2020г.
      ***

То пустынная колючка,
то желанная вода,
и волшебник-самоучка,
в миг прессующий года.
Снег и пламя, тишь и ветер,
летний зной и тут же лёд;
уходящий на рассвете,
но из тех, кто вечно ждёт.
В полдень мрамор, ночью глина,
но внутри его душа,
что греховна и невинна
и тем самым хороша.
Молчаливый и кричащий,
но без лишних громких слов.
Ни с небес, а настоящий,
ни смешон и ни суров,
и всегда готов на встречу
с морем синим из-под век…
Кто он спросите? Отвечу:
Ждущий счастья человек.
***
http://stihi.ru/2020/12/04/2112

То пустельна він колючка,
то п'янка вода
з ріки й чарівник (хоч самоучка),
що пресує в мить рок;.
Тиш і вітру повівання,
 спека й льоду гладь крихка;
геть іде він на світанні,
хоч і цілий вік чека.
Мармур вдень, вночі це глина –
 і душевна глибина,
що гріховна й безневинна,
й цим приваблює вона.
Мовчазний і крикнуть здатний,
 та без зайвих слів гучних.
До земних діянь придатний,
не з суворих чи смішних,
погляд він шука невпинно тих,
з ким поруч довго жив…
Хто це? Знайте: він – людина,
й він на щастя заслужив.
***
    Ніколай Дік
    Переклад із російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир, 28.12.2020г.


Не принесла прохладу ночь
в измятых простынях рассвета
и не успела превозмочь
жары последние приветы.

Хотя сентябрь уже успел
развесить осени приметы
и отодвинуть груду дел,
чтоб насладиться бабьем летом.

Какая это красота -
прощанье лета под багрянец.
Как будто жизни суета
ушла под лиственный румянец.

Пора мечты и грустных слез,
пора счастливого поэта,
который кистью вечных грез
рисует отголоски лета.
***
http://stihi.ru/2014/07/21/4220

Ніч прохолоди не дала
у простирадлах ранку м;ятих,
вона ще не перемогла
серпневу спеку в літніх шатах.

Хоч вересень не ловить ґав
й осінні вішає привіти,
він все ж відсунув купу справ
заради бабиного літа.

Яка краса це непроста –
прощання л;та під багрянець…
Немов життєва суєта
під листяний зійшла рум;янець.

Це час і млосний, і сумний,
це час щасливого поета,
що пише пензлем вічних мрій
відбитки літнього сюжету.
***
   Ніколай Дік
   Переклад із російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир, 03.09.2021г.


* * *
Когда на земле зарождалось начало,
родилось и слово. Оно зазвучало
устами любви на воде и на суше
для тех, кто умел справедливое слушать.
Но зло ухитрилось могучее слово
разбавить напитком слащаво-медовым,
у стен правосудья купить за монеты,
заставить лукавить в хвалебном сонете.
Пороком разбито на две половины:
одна – еле слышно о горькой полыни,
другая – горласто с высокой трибуны
о кладах несметных коварной Фортуны.
Слащавое слово испорчено златом,
за деньги обрушится тут же на брата,
а честное – выстоит в снежную бурю
за правду «де-факто», и даже «де-юре».
Слова разошлись по различным дорогам,
по разным тропинкам приходят к порогу
любви и согласья, войны и ненастий…
Но первое слово рождалось для счастья.
______________
© Николай Дик

* * *
Коли на землі усього був початок,
зродилось і слово. І стало звучати
на водах і суші вустами любови
для тих, хто почуть справедливе готовий.
Та зло примудрилось могутньому слову
додати напій солоденько-медовий,
в судах правосуддя куп;ть за монету,
кривити лукавством в хвалебних сонетах.
Пороком розбито на дві половини:
одна – ледве чутно про гіркість полинну,
а друга – горласто і пишно з трибуни
про скарб втаємничений злої Фортуни.
Вже слово солодке зіпсоване златом,
за гроші негайно лупитиме брата,
а чесне – здола сніговії та мури
за правду «де-факто» і навіть «де-юре».
Слова розійшлися по різних дорогах,
по різних стежинах ідуть до порогу
любові та згоди, війни та напасті…
Та перші слова народились для щастя.
______________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна, г. Житомир, 28 октября 2021-го