Людмила Юферова. Цветёт акация

Людмила Юферова Квiтне акацiя

Льются парфумы — акация дышит.
Капает воск — тёплый цвет на ладони.
Щурятся очи линялые тиши...
Может, то я в ароматном полоне*?

Может на призьбе** вдвоём замечтались,
Лузгаем Времени горькое семя...
В хате прадедовой кашляет старость,
Двери скрипят в полусгорбленных сенях.

Плачется тишь, что молчала годами,
Верно хозяев избы ожидая,
Да упрекает немыми словами,
Что редко гощу у родимого рая.

Рву бурьяны на тропиночке милой
Между камней, что истёрлись немало...
Сколько ж ты, хата, родне послужила!
Сколько же на смерть ты душ отдавала!

На небесах они. Синее поле
Пашут и сеют. Какое столетье?
Как же могу не болеть я от боли?
Тишь. Лишь акации дышат соцветья...

*полон(укр) — плен
**призьба(укр) - завалинка
С украинского 27.05.18.

Квiтне акацiя

Ллються парфуми – акація дише,
Скапує віск – теплий цвіт на долоні.
Вицвілі очі примружує тиша…
Може, це я у духмянім полоні?

Може, на призьбі ми вдвох повсідались,
Лускаєм часу прогіркле насіння…
В хаті прабатьківській мешкає старість,
Рипають двері у згорблених сінях.

Скаржиться тиша, що мовчки, роками
Вперто господарів хати чекає,
Що тільки я із тяжкими думками
Рідко приходжу до рідного раю.

Рву бур’яни на вузенькій стежині
Між камінцями, що часом потерті…
Скільки ж ти, хато, служила родині!
Скільки ж ти душ віддавала для смерті!

В небi вони по блакитному полю
Орють і сіють четверте століття…
Як же ж мені не хворіти від болю?
Тиша… Акації дишуть суцвіття…