Л. Костенко. Вчера лишь высокой, как башня, была я

Ліна Костенко.(нар.1930). Ще вчора була я висока...

Вчера лишь высокой, как башня, была я.
Казалось, немного — достану зенит.
Вдруг: словно пожар, катастрофа какая.
И камня осколки — уже не гранит.

Развалины веры, и грусть, и кручина!
Под пеплом печали невидимый шлях.
Друзья — кто куда разбежались от сплина.
И сею слова, да не всходят в полях.

На то й погорельцы — избушку построим,
Чтоб небо над ней и сияние дня!
Начни всё сначала, начни с непокоя,
судьбы, пониманья, дороги, меня!

С украинского 04.04.18.

*  *  *

Ще вчора була я висока, як вежа.
Здається, ще трохи – дістану зеніт.
І раптом, як вибух, – обвал і пожежа.
Розтрощений камінь – уже не граніт.

Руйновище віри, і розпач, і розпач!
Під попелом смутку похований шлях.
Зажурені друзі сахнулися врозтіч.
Посіяне слово не сходить в полях.

На те й погорільці, – будуємо хатку.
Над хаткою небо. А знов голубе.
Найвище уміння – почати спочатку
життя, розуміння, дорогу, себе.