Дивлюся з сумом на занедбане село,
Де навіть гомону дитячого не чути,
А серце плаче, бо немае сил забути,
Що навкруги усе по іншому було.
Краси такої більше не було ніде
І я колись не мала змоги зрозуміти:
Ну як можливо край свій рідний не любити
І ту стежину, що додому приведе?
Та спорожнів з роками серцю милий дім
І його стіни не на радість, а на горе...
Весняних квітів найдорожче в світі море
Садок старенький розстеляе, наче дим...
Дивлюсь і плачу! Бо не можу ні забуть,
Ні якось далі с тими спогадами жити.
І розумію, що не можна так любити
Все те, чого ніколи вже не повернуть...
Дивлюся з сумом
© Copyright: Ольга Муромец, 2018
Свидетельство о публикации №118011700788
Свидетельство о публикации №118011700788
Рецензии
Чудові та ліричні спогади... мабуть у кожного з нас є улюблені місця, де пройшло чудове дитинство. Я пам'ятаю як ми з бабусею їли домашній хліб із вишнями...на обід. З повагою до вашої творчості Наталія
Грушенька Обыкновенная 24.10.2018 23:46 • Заявить о нарушении
Грушенька Обыкновенная 24.10.2018 23:46 • Заявить о нарушении
Дякую Вам, Наталія, за добрі слова! Так воно й є...спогадами ми завжди линемо туди, де нам було добре!Де було спокійно на душі! З повагою. Ольга.
Ольга Муромец 01.11.2018 02:23 Заявить о нарушении
Ольга Муромец 01.11.2018 02:23 Заявить о нарушении