Людмила Юферова. Встретила Покой

Людмила Юферова. Зустрiла Спокiй

Октябрь. Дожди уныло моросят.
Подёрнулось морозцем первым утро.
И вдруг — Покой в плаще до самых пят
Неторопливо семенит к кому-то.

Айда в село! Пешком, сквозь верболоз!
Моя избушка — у дороги с краю.
В воздушный храм растрёпанных берёз,
Где ветер солнцу шепчет «Баю-баю..»

Ноябрь спешит на смену октябрю,
Разбрасывает листья, в окна бьётся.
- Ну, ты упрям, Покой, как посмотрю!
  А мне сдержать слезу не удаётся.

Смеётся он: «Не твой я. Не жалей...»
Да я сама не падка на чужое.
А жизнь — такой могучий листовей,
С которым не помыслишь о покое.

И снова смех... иль показалось тут?
Покой в плаще и дождик моросящий...
Ступай себе — тебя другие ждут,
Кому ты нужен более и чаще.

С украинского 28.11.17.

Зустрiла Спокiй

Минаю жовтень, вкотре зву дощі,
Морозцем першим злегка укололась...
Аж раптом - Спокій в довгому плащі
Неквапно йде доріжкою до когось...

Гайда в село полям напереріз!
Моя стара хатинка - перша скраю.
У світлий храм роздягнутих беріз
Он вітер спати сонечко штовхає.

Он з листопадом котиться гарба,
Розтрушуючи листя по дорозі.
Який ти впертий, Спокою, ти ба!
А в мене очі, бачиш, тонкосльозі.

Та він сміється стиха: "Я не твій..."
А я ж ніколи не візьму чужого.
Життя - такий потужний листовій,
І стишити його мені незмога.

І знову сміх, чи так мені здалось,
І Спокій у плащі, і дощик дрібен...
Іди собі - тебе чекає хтось,
Кому ти більше, ніж мені, потрібен.