Слова до Баркароли П. Чайковського

Пісня сумного гондольєра

Я у каналі часу теж — одне весло, ходи, весло, працюй, весло.
Про те співаю, що в минуле відійшло, вже відійшло, так, відійшло,
Але з душі і серця не пішло.

Я молодий був, розважать дівчат умів, так, я умів, авжеж, умів,
І тішив багатьох, проте одну любив, її любив, завжди любив.
Та що згадать? Її любов я загубив.

Немало бачив я від ранків до ночей, я до ночей, глухих ночей,
Та, як забудусь, бачу блиск її очей, отих очей, ясних очей.
І хвилі не змивають спогад цей…

А ось палац, де нове свято,
І мабуть що красунь багато…
Будуть ігри та залицяння,
І хтось стріне своє кохання.

Радіть, любить, щаслива мить,
Її лови, так — тепер живи, в цей час живи.
Коли ти встиг, ти жити вмів, та після, після…
Мені лишився спогад…

Скарб віднайти — іще його не зберігать, що важко взять, складніш тримать.
Мій сум годиться випадкових розважать, комусь — зітхать, себе впізнать…
Щоб зрозуміти добре, треба знать.

Буває, хвиля підіймається одна, іще одна, за ній — одна,
І з хвилі наче посміхається вона, і знов вона, також вона,
Лице кохане не поглине тьма.

Я у каналі часу — лиш одне весло, іще весло, я — лиш весло.
І біль, і радощі із часом принесло, так, принесло, все принесло,
Так не пусте моє життя було.

Переклад 26.06. 2017